ПРАВОВІ ОСНОВИ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ ТЕРАПЕВТІВ МОВИ І МОВЛЕННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЯК ЧЛЕНІВ МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ КОМАНДИ З НЕМЕДИЧНОЮ ОСВІТОЮ

Анотація

Актуальність. Унаслідок бойових дій та високої захворюваності цивільного населення в лікувальних та реабілітаційних закладах виник високий попит на фахівців – членів мультидисциплінарної реабілітаційної команди з немедичною освітою – терапевтів мови і мовлення. Проте в Україні не розроблені та не функціонують освітні програми за цією спеціальністю. Мета роботи – вивчення та систематизація нормативних професійних компетентностей терапевтів мови і мовлення як основи створення освітньої програми спеціальності 227.3 «Терапія мови і мовлення». Матеріали та методи. Для досягнення мети дослідження був проведений аналіз законодавчої бази роботи терапевтів мови і мовлення як членів мультидисциплінарної реабілітаційної команди з позиції власного досвіду підготовки фахівців галузі знань 227 «Терапія та реабілітація». Результати дослідження. Основними професійними відмінностями фахівців у галузі охорони здоров’я (терапевтів мови і мовлення) від осіб з гуманітарною освітою є можливість здійснення та оцінки ними результатів діагностичних функціональних та інструментальних методик медичного спрямування, виконання специфічних інтервенцій для корекції стану здоров’я хворих людей різного віку не тільки з вродженими, але й з набутими патологічними станами, ведення специфічної документації. Усі ці дії здійснюються в межах відповідності такої діяльності юридичним аспектам щодо несення відповідальності за стан здоров’я пацієнта. В освітню програму для підготови терапевтів мови і мовлення потрібно включати дисципліни, які формують уявлення щодо функціонування мультидисциплінарної реабілітаційної команди, характеризують механізми і методики здійснення профілактики, скринінгу, діагностики, оцінювання, терапевтичного втручання, консультування, адміністрування, дослідження і ведення генетичних, вроджених, розвиткових, набутих і нейродегенеративних розладів комунікації та ковтання. Під час створення освітньої програми доцільно враховувати особливості основних контингентів пацієнтів для роботи терапевтів мови і мовлення – хворих з наслідками гострих порушень мозкового кровообігу, черепно-мозкових травм, реанімаційних станів (зокрема, з трахеостомою та таких, що потребують нутрітивної підтримки), захворюваннями ЛОР-органів, осіб похилого віку, дітей з вадами розумового та фізичного розвитку. Висновки. Створення освітніх програм спеціальності 227.3 «Терапія мови і мовлення» повинно ґрунтуватись на правових та кваліфікаційних вимогах до цієї професії, принципах підготовки фахівців у галузі охорони здоров’я та засадах функціонування мультидисциплінарних реабілітаційних команд.