СЕРЦЕВО-СУДИННІ РИЗИКИ У ВІДДАЛЕНОМУ ПЕРІОДІ ПІСЛЯ МІННО-ВИБУХОВОЇ ТРАВМИ ТА ПОЛІТРАВМИ У ВЕТЕРАНІВ

Анотація

Актуальність. Мінно-вибухова травма та політравма супроводжуються не лише гострими ушкодженнями, але й тривалими системними порушеннями, які можуть зберігатися у віддаленому післятравматичному періоді. Одним із недостатньо вивчених аспектів є формування довгострокового серцево-судинного ризику у ветеранів, зумовленого поєднанням судинної дисфункції, автономних порушень та зниження функціональних резервів.
Мета – оцінити характеристики формування довгострокового серцево-судинного ризику у ветеранів після мінно-вибухової травми та політравми на основі аналізу судинних, автономних і функціональних показників.
Матеріали та методи. Проведено обсерваційне поперечне дослідження за участю 105 ветеранів у віддаленому посттравматичному періоді (≥12 місяців після травми), розподілених на три вікові групи (21–35, 36–45 та 46–55 років). Оцінювали артеріальний тиск, пульсовий тиск, швидкість поширення пульсової хвилі (PWV), кісточково-плечовий індекс (ABI), варіабельність серцевого ритму, показники відновлення частоти серцевих скорочень після навантаження (HRR1), результати 6-хвилинного тесту ходьби та інтенсивність больового синдрому за VAS. Статистичний аналіз включав ANOVA, тест Краскела–Уолліса та кореляційний аналіз Спірмена.
Результати дослідження. Виявлено достовірне вікове зростання артеріальної жорсткості, порушень автономної регуляції та зниження функціональної витривалості. Показники PWV, HRR1 та 6MWT продемонстрували тісні кореляційні зв’язки, що свідчить про взаємозалежність судинного стану та функціонального резерву.
Висновки. У ветеранів після мінно-вибухової травми та політравми формується комплекс субклінічних судинних і функціональних порушень, які з віком посилюють довгостроковий серцево-судинний ризик, обґрунтовуючи необхідність ранніх реабілітаційно-профілактичних втручань, а також необхідність багатоетапного реабілітаційного менеджменту.