ТЕНДЕНЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ ДИТЯЧОЇ ІНВАЛІДНОСТІ В УКРАЇНІ

Анотація

Актуальність. Проблема дитячої інвалідності є багатоаспектною. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), у світі налічується майже 240 мільйонів дітей з обмеженими можливостями – тобто кожна десята дитина. В Україні кількість дітей з інвалідністю становить близько 160 000 і має тенденцію до зростання, особливо в умовах війни. Отже, зростають їхні потреби, зокрема в медичній допомозі, реабілітації, адаптованій інфраструктурі, інклюзивному навчанні та безбар’єрному середовищі. Вивчення епідеміології дитячої інвалідності є основою для визначення актуальних проблем і розрахунку необхідних ресурсів для підтримки цих дітей.Мета дослідження – проаналізувати динаміку показників інвалідності дитячого населення України протягом 2006–2023 років, визначити основні закономірності змін інвалідності за віком, статтю й основними причинами, оцінити її регіональні особливості. Матеріали та методи. У дослідженні були проаналізовані офіційні статистичні дані звітів та аналітично-статистичних довідників Центру медичної статистики, підпорядкованого Центру громадського здоров’я МОЗ України. Використані такі методи дослідження: бібліосемантичний, епідеміологічний, медико-статистичний, аналітичний. Результати дослідження. У 2023 році рівень загальної інвалідності становив 216,2 випадку на 10 тис. дітей, первинна – 25,9 на 10 тис. дітей віком 0–17 років. Протягом 2006–2023 років загальна дитяча інвалідність зросла на 13,2 %, первинна інвалідність – на 16,1 %. Сплеск обох показників відбувся у 2023 році, коли первинна інвалідність дітей зросла за рік на 18,3 %. Серед дітей з інвалідністю превалюють діти віком 7–17 років (майже 80 %). Інвалідність дітей має регіональні особливості: найвищі рівні інвалідності реєструвалися в західних областях України та Чернігівській області. Аналіз динаміки загальної інвалідності в окремих вікових групах визначив чітку тенденцію зростання рівнів інвалідності з віком.Провідними причинами дитячої загальної інвалідності є вроджені аномалії, що в структурі причин становлять 27,1 %, розлади психіки та поведінки (22,3 %) та хвороби нервової системи (14,3 %). Аналіз динаміки загальної інвалідності за провідними причинами продемонстрував різноспрямованість змін. Але особливе занепокоєння викликає зростання рівнів загальної інвалідності, особливо за останні три роки, з приводу розладів психіки та поведінки на 22,1 %. Висновки. Доцільно провести поглиблене вивчення стану реабілітації дітей з інвалідністю, а також профілактики захворюваності на тяжкі інвалідизуючі хвороби серед дітей, а також оцінити якість надання їм медичної допомоги в окремих регіонах.