ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ НОРМИ ТА ПАТОЛОГІЇ У ФІЗИЧНІЙ ТЕРАПІЇ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГІПЕРМОБІЛЬНІСТЮ
DOI:
https://doi.org/10.32782/pub.health.2025.1.6Ключові слова:
гіпермобільність, фізична терапія, диференціальна діагностика персональна норма, виконав- ські види мистецтва, рухливість суглобів, індивідуальна реабілітаціяАнотація
Актуальність. Гіпермобільність суглобів є поширеним явищем серед різних груп населення, включаючи представників сфери мистецтва, які мають надмірний об’єм руху в суглобах через специфічні тренування, а також пацієнтів із патологіями сполучної тканини. Дана стаття спрямована на визначення понять “норми” та “патології” у фізичній терапії пацієнтів із гіпермобільністю. На основі аналізу сучасної літератури та експериментальних досліджень були запропоновані критерії для диференціальної діагностики, які враховують персональну норму пацієнта залежно від віку, статі та професії. Основна увага приділена виявленню ознак патологічного процесу, а також розробці індивідуальних реабілітаційних програм, орієнтованих на персональні показники пацієнта. Отримані результати підкреслюють важливість індивідуального підходу для покращення якості життя пацієнтів та збереження їх професійної діяльності.Мета дослідження. Визначити поняття “норми” та “патології” у фізичній терапії пацієнтів із гіпермобільністю шляхом аналізу персональних показників, враховуючи вік, стать і професійну діяльність, для розробки критеріїв диференціальної діагностики та індивідуальних реабілітаційних програм.Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 24 особи, розподілені на чотири групи: циркові артисти з синдромом гіпермобільності та без нього, офісні працівники з синдромом гіпермобільності та без нього. Для оцінки сили захвату використовувався кистьовий динамометр, а для визначення рухливості суглобів – гоніометрія. Додатково використовувалася шкала Бейтона для скринінгу гіпермобільності та аналіз ускладнень (біль, запалення, вивихи). Усі результати аналізувалися з урахуванням персональних норм учасників. Результати. Дослідження показало, що пацієнти із синдромом гіпермобільності мають значну варіабельність рухливості суглобів та сили захвату, що потребує врахування персональних норм під час фізичної терапії.Використання шкали Бейтона та статистичного підходу дозволило ідентифікувати ознаки патологічного процесу та диференціювати норму від патології. Аналіз показав, що у виконавців з надмірною рухливістю ускладнення не впливали на професійну діяльність, якщо їх враховували у терапевтичних планах. Результати підкреслюють важливість персоналізованого підходу до діагностики та реабілітації.Висновки. Отримані результати демонструють важливість персоналізованого підходу до фізичної терапії пацієнтів із гіпермобільністю. Визначення персональних норм, використання сучасних діагностичних інструментів і врахування професійної специфіки дозволяють ефективно диференціювати норму від патології, покращуючи якість життя пацієнтів і зберігаючи їхню професійну активність.
Посилання
Armstrong R. The Beighton Score and injury in dancers: A prospective cohort study. Journal of Sport Rehabilitation. 2019. № 29(5), Р. 563–571. https://doi.org/10.1123/jsr.2018-0390
Skwiot M., Śliwiński G., Milanese S., Śliwiński Z. Hypermobility of joints in dancers. PLoS ONE. 2019. № 14(2), e0212188. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0212188
Beighton P. H., Grahame R., Bird H. A. Assessment of Hypermobility, Chapter 2, in Hypermobility of Joints (4th ed.). 2012. London: Springer-Verlag London.
Grahame R., Bird H. A., Child A. The revised (Brighton 1998) criteria for the diagnosis of benign joint hypermobility syndrome (BJHS). Journal of Rheumatology. 2000. № 27. Р. 1777–1779.
Scheper M. C., De Vries J. E., De Vos R., Verbunt J., Nollet F., Engelbert R. H. Generalized joint hypermobility in professional dancers: A sign of talent or vulnerability? Rheumatology. 2013. N 52(4). P. 651–658.
Hakim A. J., Grahame R. A simple questionnaire to detect hypermobility: An adjunct to the assessment of patients with diffuse musculoskeletal pain. International Journal of Clinical Practice. 2003. N 57(3). P. 163–166.
Bird H. A. Performing arts medicine in clinical practice. Springer International Publishing. 2016
Brittain M. G., Flanagan S., Foreman L., Teran-Wodzinski P. Physical therapy interventions in generalized hypermobility spectrum disorder and hypermobile Ehlers-Danlos syndrome: A scoping review. Disability and Rehabilitation. 2023. N 46(10), P. 1936–1953. https://doi.org/10.1080/09638288.2023.2216028
Callahan A. P. T., Squires A. P. T., Greenspan S. P. T. Management of hypermobility in aesthetic performing artists: A review. Orthopaedic Physical Therapy Practice/ 2022. N 34(3). P. 134–145.
Santos C., Ferreira G., Malacco P., Sabino G., Moraes G., Felício D. Intra and inter-examiner reliability and measurement error of goniometer and digital inclinometer use. Revista Brasileira de Medicina do Esporte. 2012. N 18. P. 38–41.
Simpson, M. R. Benign Joint Hypermobility Syndrome: Evaluation, Diagnosis, and Management. Journal of the American Osteopathic Association. 2006. N 106. P. 531–536.
Ruemper A., Watkins K. Correlations between general joint hypermobility and joint hypermobility syndrome and injury in contemporary dance students. Journal of Dance Medicine & Science. 2012. N 16. P. 161–166.
Hope L., Juul-Kristensen B., Løvaas H., Løvvik C., Maeland S. Subjective health complaints and illness perception amongst adults with Joint Hypermobility Syndrome/Ehlers–Danlos Syndrome-Hypermobility Type–a cross-sectional study. Disability and Rehabilitation. 2019. N 41(3), P. 333–340.
