Public Health Journal

АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ СТІЧНИХ ВОД НA НAЯВНІСТЬ КОРОНAВІРУСУ SARS-COV-2 ТА ВІРУСІВ ГРИПУ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Дануся Михайлівна Брезицька — 2026-05-28

Актуальність. Пандемія COVID-19, спричинена вірусом SARS-CoV-2, продемонструвала необхідність розробки ефективних систем епідеміологічного нагляду, здатних оперативно виявляти поширення інфекційних захворювань у популяції. Одним із перспективних підходів є моніторинг стічних вод, який дозволяє отримувати інформацію про циркуляцію патогенів у громаді незалежно від рівня тестування населення.
Мета: виявлення та аналіз наявності РНК вірусу SARS-CoV-2 та вірусів грипу у стічних водах, а також оцінка можливості використання моніторингу стічних вод як інструменту епідеміологічного нагляду за циркуляцією респіраторних інфекцій у популяції.
Матеріали і методи. У дослідженні застосовано комплекс лабораторних, аналітичних та статистичних методів для виявлення генетичного матеріалу вірусів SARS-CoV-2 та вірусів грипу у стічних водах.
Результати дослідження. При порівнянні даних тестування стічних вод з результатами рутинного спостереження за грипом та SARS-CoV-2, було виявлено важливу закономірність: зростання концентрації збудника у воді більш ніж у півтора рази за тиждень свідчить про можливий спалах захворюваності серед населення протягом наступних 7–14 днів. Це підкреслює ефективність даних досліджень як інструменту раннього попередження і запобігання спалахам хвороб, шляхом прогнозування.
Висновки. Дослідження стічних вод на наявність SARS-CoV-2 та вірусів грипу є актуальним напрямом, що дозволяє вдосконалити системи громадського здоров’я, підвищити ефективність епідеміологічного нагляду та забезпечити своєчасне реагування на загрози.

СЕРЦЕВО-СУДИННІ РИЗИКИ У ВІДДАЛЕНОМУ ПЕРІОДІ ПІСЛЯ МІННО-ВИБУХОВОЇ ТРАВМИ ТА ПОЛІТРАВМИ У ВЕТЕРАНІВ

Вікторія Іванівна Горошко — 2026-05-28

Актуальність. Мінно-вибухова травма та політравма супроводжуються не лише гострими ушкодженнями, але й тривалими системними порушеннями, які можуть зберігатися у віддаленому післятравматичному періоді. Одним із недостатньо вивчених аспектів є формування довгострокового серцево-судинного ризику у ветеранів, зумовленого поєднанням судинної дисфункції, автономних порушень та зниження функціональних резервів.
Мета – оцінити характеристики формування довгострокового серцево-судинного ризику у ветеранів після мінно-вибухової травми та політравми на основі аналізу судинних, автономних і функціональних показників.
Матеріали та методи. Проведено обсерваційне поперечне дослідження за участю 105 ветеранів у віддаленому посттравматичному періоді (≥12 місяців після травми), розподілених на три вікові групи (21–35, 36–45 та 46–55 років). Оцінювали артеріальний тиск, пульсовий тиск, швидкість поширення пульсової хвилі (PWV), кісточково-плечовий індекс (ABI), варіабельність серцевого ритму, показники відновлення частоти серцевих скорочень після навантаження (HRR1), результати 6-хвилинного тесту ходьби та інтенсивність больового синдрому за VAS. Статистичний аналіз включав ANOVA, тест Краскела–Уолліса та кореляційний аналіз Спірмена.
Результати дослідження. Виявлено достовірне вікове зростання артеріальної жорсткості, порушень автономної регуляції та зниження функціональної витривалості. Показники PWV, HRR1 та 6MWT продемонстрували тісні кореляційні зв’язки, що свідчить про взаємозалежність судинного стану та функціонального резерву.
Висновки. У ветеранів після мінно-вибухової травми та політравми формується комплекс субклінічних судинних і функціональних порушень, які з віком посилюють довгостроковий серцево-судинний ризик, обґрунтовуючи необхідність ранніх реабілітаційно-профілактичних втручань, а також необхідність багатоетапного реабілітаційного менеджменту.

ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ЛАБОРАТОРНА СПРАВА» В ОСТРОЗЬКІЙ АКАДЕМІЇ ЗДОБУВАЧАМИ ПЕРШОГО (БАКАЛАВРСЬКОГО) РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 229 (I9) «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ'Я»

Ігор Віталійович Гущук — 2026-05-28

Актуальність. У статті висвітлено стан дослідження проблеми вивчення навчальної дисципліни «Лабораторна справа» (далі – ВНДЛС) в Національному університеті “Острозька академія” (далі – НаУОА) здобувачами першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 229 (І9) «Громадське здоров’я» на кафедрі громадського здоров’я та фізичного виховання (далі-КГЗ та ФВ).
Особливої уваги в контексті підготовки фахівців з громадського здоров'я заслуговує питання доцільності включення дисципліни "Лабораторна справа" до обов'язкового переліку навчальних дисциплін, а саме на першому бакалаврському рівні. Це питання є принциповим, оскільки перший бакалаврський рівень закладає фундамент професійної підготовки та формує базові компетентності, які визначатимуть подальшу освітню та професійну траєкторію майбутніх фахівців
Мета та завдання: проаналізувати стан ВНДЛС в НаУОА здобувачами першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 229 (І9) «Громадське здоров’я» на КГЗ та ФВ за період 2017–2024 роки.
Методи дослідження. У роботі використовувались аналітичні прийоми епідеміологічного методу, описовий, статистичний та графічні методи.
Результати дослідження. Протягом періоду 2017–2024 рр. на КГЗ та ФВ НаУОА навчалися 209 (100 %) студентів, серед них здобувачами першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 229 (І9) "Громадське здоров'я" були 115 (55,02 %) студентів. Анкетне опитування студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 229 (І9) «Громадське здоров’я» щодо актуальності ВНДЛС показало, що переважна більшість респондентів (72,73%) усвідомлюють фундаментальне значення даної дисципліни для формування професійних компетентностей фахівця з громадського здоров'я.
Висновки. З метою забезпечення підвищення якості викладання навчальної дисципліни «Лабораторна справа» в Острозькій академії здобувачами першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 229 (І9) «Громадське здоров’я» на кафедрі громадського здоров’я та фізичного виховання важливо забезпечити інтеграцію необхідних знань про роль та можливості лабораторної діагностики в контекст обов'язкових профільних дисциплін епідеміологічного та гігієнічного циклу.

СТРУКТУРА ТА ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ ТРАВМ У ПРОФЕСІЙНИХ СПОРТСМЕНІВ УПРОДОВЖ 2020–2025 РР.

Вікторія Вікторівна Єфімова — 2026-05-28

Актуальність. Пропонований матеріал підготовлений у контексті дослідження проблематики спортивного травматизму, його причин, особливостей та перспектив профілактики. Увага до означеної проблематики ґрунтується на тезі, що спорт вищих досягнень є джерелом професійних ризиків, а це зумовлює необхідність детального індивідуалізованого вивчення причин та патогенезу травм спортсменів. Метою роботи є аналіз структури та оцінка епідеміологічних показників травм професійних спортсменів на основі даних за 2020–2025 років. Матеріали та методи. Методологічні засоби дослідження зумовлені його теоретичним характером, а їхній вибір визначений метою дослідження. Предметом аналізу передусім стали статистичні данні щодо травм професійних спортсменів.
Результати дослідження. У роботі констатовано, що нині є усталені підходи до трактування понять «спортивний травматизм» та «спортивна травма». Експертним середовище досі визнано наявність у сфері професійного спорту чинників ризику, що можуть негативно впливати на окремі органи та системи організму атлетів. Автор узагальнює статистичні аргументи щодо твердження про контраверсійний характер спорту у тому сенсі, що він поєднує корисні моменти та певні ризики для здоров’я і способу життя атлетів. За допомогою актуальних статистичних даних у роботі стверджується, що спортивний травматизм є глобальною проблемою, яка охоплює мільйони людей у всьому світі – як професійних спортсменів, так і аматорів. Показано, що основними причинами спортивного травматизму є порушення техніки, кумулятивна втома та невідповідність навантажень рівню підготовки атлетів. З’ясовано, що типово у різних країнах до трьох найпоширеніших локалізації травм у атлетів належать коліно, поперековий відділ хребта та нижня частина спини, а також плече та ключиця.
Висновки. У роботі зроблено висновок, що стабільність показників травматизму вказує на пріоритетність системного виховання культури безпеки та індивідуальної відповідальності атлетів – професіоналів та аматорів, за стан власного здоров’я та спортивну форму.

ОСНОВНІ КОМПЕТЕНЦІЇ СПІЛЬНОЇ МІЖПРОФЕСІЙНОЇ ПРАКТИКИ В ЕРГОТЕРАПІЇ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ЇЇ ОЦІНКИ

Наталія Романівна Закаляк — 2026-05-28

Актуальність. У сучасних умовах реформування системи реабілітації в Україні та зростання потреб цивільного населення, зумовлених воєнними викликами, особливої актуальності набуває ефективна міжпрофесійна співпраця фахівців реабілітаційного профілю. Ерготерапія як клієнтоорієнтована складова реабілітаційної допомоги потребує чіткого визначення компетенцій спільної міжпрофесійної практики та наявності валідних інструментів для оцінки якості командної взаємодії.
Метою статті є аналіз основних компетенцій спільної міжпрофесійної практики в ерготерапії та узагальнення сучасних інструментів оцінки міжпрофесійної взаємодії з урахуванням українського контексту.
Матеріали та методи. Дослідження ґрунтувалося на системному, аналітико-синтетичному та порівняльному методах. Матеріалами слугували міжнародні рамкові документи (IPEC, CanMEDS), рекомендації професійних асоціацій та сучасні наукові публікації, присвячені міжпрофесійній співпраці в реабілітації. Здійснено контент-аналіз компетенцій та порівняльний аналіз інструментів оцінки міжпрофесійної практики.
Результати дослідження. Визначено ключові компетенції спільної міжпрофесійної практики в ерготерапії: командна робота, міжпрофесійна комунікація, усвідомлення ролей і відповідальностей, дотримання спільних цінностей та етичних принципів. Проаналізовано можливості застосування інструментів IPEQS, TDMQ та IEPS для оцінки якості міжпрофесійної взаємодії в реабілітаційних командах в Україні.
Висновки. Сформованість міжпрофесійних компетенцій є необхідною умовою ефективної діяльності ерготерапевтів у системі реабілітації України. Адаптація та впровадження стандартизованих інструментів оцінки міжпрофесійної практики сприятимуть підвищенню якості реабілітаційної допомоги та розвитку клієнтоорієнтованої командної роботи.

РОЗЛАДИ СНУ У НЕМОВЛЯТ: ВПЛИВ ТРИВАЛОСТІ ТА ЧАСТОТИ ГРУДНОГО ВИГОДОВУВАННЯ НА НІЧНИЙ СОН

Анастасія Олександрівна Качуренко — 2026-05-28

Актуальність. Сон є ключовою біологічною потребою, що забезпечує функціонування нервової, ендокринної систем і розвиток когнітивних функцій. У немовлят він характеризується високою часткою REM-сну, частими пробудженнями та незрілими циркадними ритмами. Порушення сну може негативно впливати на нейророзвиток і метаболічні процеси. Грудне вигодовування містить біоактивні компоненти, що впливають на регуляцію сну та циркадних ритмів.
Мета роботи – систематизувати дані щодо впливу грудного вигодовування на нічний сон немовлят.
Матеріали і методи. Проведено аналіз сучасних наукових джерел щодо фізіології сну, ролі грудного вигодовування, гормональних механізмів та поведінкових факторів.
Результати. Сон немовлят складається з фаз REM і NREM, які забезпечують розвиток нервової системи та відновлення організму. Циркадні ритми формуються поступово під впливом ендогенних і зовнішніх чинників. Мелатонін грудного молока сприяє регуляції сну. Часті нічні годування асоціюються з пробудженнями, але не мають довгострокових негативних наслідків. Важливу роль відіграють поведінкові фактори: режим сну, ритуали та умови середовища.
Висновки. Грудне вигодовування впливає на структуру сну немовлят. Нічні пробудження є фізіологічними. Формування стабільного режиму та підтримка батьків сприяють нормалізації сну і розвитку дитини.

ХАРЧОВІ ЗВИЧКИ ОСІБ З РАКОМ ТА ІНШИМИ ХРОНІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

Наталія Яремівна Кобринська — 2026-05-28

Актуальність. Сучасні наукові дані вказують на те, що харчові звички можуть впливати на функцію щитоподібної залози, перебіг захворювання, ефективність терапії та якість життя пацієнтів.
Метою дослідження було: вивчити харчові звички осіб з раком та іншими хронічними захворюваннями щитоподібної залози як один із аспектів обґрунтування розробки заходів удосконалення організації медичної і реабілітаційної допомоги.
Матеріали та методи. Впродовж 2024–2025 років за оригінальною авторською програмою опитали пацієнтів столичного ендокринологічного центру з раком (95) та іншими хронічними захворюваннями щитоподібної залози (505), а також практично здорових осіб (172).
Результати дослідження. Встановлено, що значна частка осіб з раком (РЩЗ) та іншими хронічними захворюваннями щитоподібної залози (ХЗЩЗ) характеризується нездоровими харчовими звичками, зокрема щодо надмірного вживання солі (25,3% та 30,1% відповідно), солодощів (39,3% та 46,2%) і кофеїн-вмісних напоїв (77,5% та 81,9%), недостатнього вживання води (26,4% та 29,2%). Доведено, що найближчими до здорового харчування були опитані особи із РЩЗ, серед яких спостерігалась у 1,5–2 рази вища абсолютна прихильність до відповідних рекомендацій лікарів (66,7% проти 48,5% при ХЗЩЗ та 35,2% у практично здорових), у 2,2–20,0 разів нижчі шанси постійного вживання жирної їжі (OR=0,16; 95%СІ: 0,05–0,45; р˂0,001), в 1,9–10,0 разів – солодких газованих напоїв (0,22; 0,10–0,52; р˂0, 001), а також вищі в 1,2–10,8 разів шанси регулярного включення у раціон овочів (3,62; 1,22–10,76; р˂0,05) та в 1,4–16,7 разів – фруктів (4,90; 1,43–16,71; р˂0,05). З’ясовані додаткові резерви корекції харчових звичок серед осіб з іншими ХЗЩЗ стосовно в 1,2–2,8 разів вищого вживання ними кофеїн-вмісних напоїв (1,82; 1,20–2,75; р˂0,01), а також значного поширення в їх раціоні жирної їжі (27,0%) та солодких газованих напоїв (27,6%).
Висновки. Отримані дані стануть обґрунтуванням рекомендацій з корекції харчової поведінки як частини комплексного динамічного спостереження і відновлення втрачених функцій при раку та інших хронічних захворюваннях щитоподібної залози.

СТОМАТОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ВЕЛИКОГО ПРОМИСЛОВОГО МІСТА: ПОШИРЕНІСТЬ ПРОБЛЕМ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОВЕДІНКОВІ ДЕТЕРМІНАНТИ

Михайло Юрійович Коробко — 2026-05-28

Актуальність. Стоматологічне здоров’я дітей є актуальною медико-соціальною проблемою, оскільки стоматологічні захворювання мають високу поширеність у дитячому віці та впливають на якість життя і психоемоційний стан дітей. Особливе значення для зміцнення стоматологічного громадського здоров’я дітей має аналіз поведінкових і соціальних факторів, пов’язаних із формуванням стоматологічного здоров’я та профілактичної поведінки.
Мета роботи – оцінити поширеність стоматологічних проблем серед дітей віком 6–18 років у місті Дніпро та визначити соціально-поведінкові детермінанти, пов’язані із профілактичною поведінкою.
Матеріали та методи. У роботі проведено соціологічне опитування 236 дітей з використанням стандартизованої методики Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо самооцінки стоматологічного здоров’я, профілактичної поведінки, гігієнічних та харчових звичок.
Результати дослідження. Більшість дітей позитивно або задовільно оцінювали стан зубів і ясен – 57,6% вважали стан ясен добрим або дуже добрим. Водночас 20,8% респондентів не відвідували стоматолога протягом останніх 12 місяців. Зуби двічі і більше на день чистили 42,8% дітей, тоді як близько 10% мали нерегулярні гігієнічні практики. Лише 32,2% використовували фторовану зубну пасту, а 46,6% не знали її складу, що свідчить про низьку обізнаність щодо фторпрофілактики. За даними рангового кореляційного аналізу встановлено зв’язок стану ясен із частотою чищення зубів, болю в порожнині рота зі споживанням солодощів і тютюнокористуванням.
Висновки. За відносно сприятливої самооцінки стоматологічного здоров’я у дітей великого промислового міста виявлено недостатню профілактичну активність, нерегулярні гігієнічні практики та низьку обізнаність щодо фторпрофілактики. Отримані дані вказують на потребу посилення профілактичних заходів зі зміцнення стоматологічного громадського здоров’я дітей на рівні сім’ї, закладів освіти та громади.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ОХОПЛЕННЯ ПЛАНОВИМИ ПРОФІЛАКТИЧНИМИ ЩЕПЛЕННЯМИ ДІТЕЙ ВІКОМ ДО 6 РОКІВ У ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ В ПЕРІОД З 2020 ПО 2025 РОКИ

Анна Павлівна Кухарук — 2026-05-28

Актуальність. На сьогодні імунопрофілактика є ключовим компонентом системи громадського здоров’я та стратегічним інструментом у забезпеченні здоров’я населення. Забезпечення високих рівнів імунізації серед дитячого населення знижує ризик поширення вакцинкерованих інфекцій у громадах. Інфекційно безпечне середовище, вчасні та ефективні заходи імунопрофілактики знижують ризик спалахів інфекційних захворювань, зменшуючи також тягар інвалідизації та смертності внаслідок хвороб.
Мета роботи. Проаналізувати сучасні тенденції охоплення плановими профілактичними щепленнями дитячого населення у Житомирській області за період з 2020 по 2025 роки. Визначити вплив пандемії COVID-19 і воєнних дій на показники виконання профілактичних щеплень, та сформувати рекомендації для закладів системи охорони громадського здоров’я.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз статистичних даних та аналітичних матеріалів: форма планування і виконання профілактичних щеплень «УкрВак-08», аналітичні звіти департаменту охорони здоров’я Житомирської обласної військової адміністрації та ДУ «Житомирський обласний центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України», статистичні та інформаційно-аналітичні звіти ДУ “Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров’я України”. Під час роботи використано системно-аналітичний підхід, методи ретроспективного та порівняльного аналізу, статистичні, описові та графічні методи.
Результати дослідження. За останні п’ять років в Україні, та у Житомирській області зокрема, склалася несприятлива епідемічна ситуація. Відзначається зниження показників виконання профілактичних щеплень у період локдауну через пандемію COVID-19 у 2020-2021 рр. Повномасштабне вторгнення у 2022 році також стало викликом, який має значний вплив на програми імунізації. Не зважаючи на нестабільну безпекову ситуацію на території України, численні ракетні обстріли та значні пошкодження інфраструктури, які призводили до нестабільного електропостачання, реалізація національної програми імунізації на теренах Житомирської області не переривається. У 2022 році показники охоплення профілактичними щепленнями перебували у межах 60–74%, тоді як у 2025 році рівні імунізації у середньому зросли практично по всіх показниках на 25–30%. Але показники все ж залишаються недостатніми для забезпечення хорошого імунного прошарку для когорти дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Вчасне реагування щодо інфекційних загроз знижує ризик спалахів інфекційних захворювань, зменшуючи також тягар інвалідизації та смертності внаслідок хвороб і є критично важливим для забезпечення епідемічного благополуччя населення.
Висновки. Сукупний вплив криз - пандемії COVID-19 та війни, призвів до значного зниження рівнів імунізації дітей віком до 6 років і створив передумови для спалахів вакцинкерованих інфекцій. Це призвело до накопичення кількості сприйнятливих осіб та підвищило ризик виникнення спалахів інфекційних захворювань, що підтверджується випадками поліомієліту та зростанням інших інфекційних хвороб. Забезпечення стабільного високого рівня охоплення вакцинацією можливе лише за умови комплексного підходу, що поєднує організаційні, інформаційні та поведінкові інтервенції. Це є ключовою передумовою зміцнення системи охорони громадського здоров’я та збереження здоров’я дитячого населення в умовах сучасних викликів

МЕТАКОГНІТИВНИЙ ПІДХІД В ПСИХОЛОГІЧНОМУ СУПРОВОДІ ОСІБ ІЗ ПСИХОТРАВМАТИЧНИМ ДОСВІДОМ

Костянтин Вячеславович Лупанов — 2026-05-28

Актуальність. У сучасних умовах зростання рівня травматизації населення, зумовленої воєнними подіями, соціально-економічною нестабільністю та іншими кризовими чинниками, особливої значущості набуває розроблення ефективних підходів до психологічного супроводу осіб із травматичним досвідом у системі громадського здоров’я. Існуючі моделі допомоги часто не забезпечують достатньої структурованості та орієнтації на формування довготривалих адаптивних механізмів.
Метою роботи є теоретичне обґрунтування та концептуалізація підходу до психологічного супроводу осіб із травматичним досвідом у системі громадського здоров’я на основі метакогнітивної саморегуляції, а також розроблення структурованої моделі його реалізації.
Матеріали і методи. Дослідження виконано у межах теоретико-аналітичного підходу. Використано методи системного аналізу, узагальнення та інтерпретації сучасних наукових джерел з проблеми психологічного супроводу осіб із травматичним досвідом. Метод концептуального моделювання застосовано для розроблення структурованої моделі психологічної допомоги. Структурно-функціональний аналіз використано для визначення етапів, механізмів та принципів реалізації запропонованого підходу.
Результати дослідження. Обґрунтовано доцільність використання метакогнітивної саморегуляції як ключового механізму психологічної адаптації осіб із психотравматичним досвідом. Запропоновано структуровану модель психологічного супроводу, що включає етапи скринінгу, пріоритезації проблем, планування інтервенцій та моніторингу їх реалізації. Визначено механізми трансформації дистресу у керований процес вирішення проблем через формування навичок структурованого мислення та усвідомленого контролю когнітивних процесів. Окреслено умови формування когнітивної автономії та здатності до перенесення ефективних копінг-стратегій у нові життєві ситуації.
Висновки. Запропонований підхід дозволяє підвищити ефективність психологічного супроводу в умовах системи громадського здоров’я за рахунок структуризації процесу допомоги та орієнтації на формування стійких метакогнітивних навичок. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання розробленої моделі для оптимізації психологічної допомоги в умовах обмежених ресурсів та підвищеного навантаження на систему охорони здоров’я. Подальші дослідження доцільно спрямувати на емпіричну перевірку ефективності запропонованої моделі.

ЗМІНИ ПОКАЗНИКІВ АСТЕНІЗАЦІЇ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З НАСЛІДКАМИ КОНТУЗІЇ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ПІД ВПЛИВОМ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ

Едуард Олегович Макарчук — 2026-05-28

Актуальність. Наслідки черепно-мозкової травми у військовослужбовців супроводжуються зниженням фізичної працездатності, м’язової сили, розвитком астенічного синдрому та порушенням якості сну, що обмежує ефективність відновлення та потребує адаптації програм фізичної терапії .
Мета роботи. Оцінити ефективність комплексної програми фізичної терапії у військовослужбовців із наслідками легкої черепно-мозкової травми за показниками астенії.
Матеріали та методи. Обстежено 96 військовослужбовців. Основну групу (63 особи) розподілено на ОГ1 (32 – стандартна реабілітація) та ОГ2 (31 – комплексна програма фізичної терапії). Контрольну групу становили 33 умовно здорові особи. Програма фізичної терапії включала щоденні амбулаторні заняття протягом 4 тижнів і самостійні тренування протягом наступних 4 тижнів. Вона поєднувала аеробні та силові вправи, тренування рівноваги і координації, функціональні вправи з урахуванням професійних навичок, сенсомоторне тренування з використанням системи біологічного зворотного зв’язку MotionGuidance®, дихальні вправи, окуломоторні вправи, баланс-тренінг, а також прогресивну м’язову релаксацію за Джейкобсоном. Оцінювання включало велоергометрію, кистьову та станову динамометрію, шкали FSS, FAS та PSQI.
Результати дослідження. У пацієнтів із ЧМТ встановлено зниження порогової потужності до 2,33 Вт/кг та 2,41 Вт/кг порівняно з 3,42 Вт/кг у контролі. Сила кисті домінуючої руки становила 37,52 кг та 38,76 кг проти 50,03 кг, станова сила – 115,7 кг та 119,6 кг проти 144,6 кг. Після фізичної терапії в ОГ1 порогова потужність зросла до 2,60 Вт/кг, в ОГ2 – до 3,03 Вт/кг; сила кисті – до 42,09 кг і 48,19 кг відповідно; станова сила – до 122,8 кг і 132,2 кг. Показник FSS знизився з 6 до 5 балів в ОГ1 та до 4 балів в ОГ2; загальний бал FAS – з 39 до 32 балів та з 38 до 26 балів відповідно. Якість сну покращилась: PSQI зменшився з 18,51 до 13,62 бала в ОГ1 та до 9,78 бала в ОГ2.
Висновки. Розроблена комплексна програма фізичної терапії є ефективнішою за стандартну, оскільки забезпечує значніше покращення фізичної працездатності та м’язової сили, виражене зниження астенії та покращення якості сну у військовослужбовців із наслідками черепно-мозкової травми.

КАНІСТЕРАПІЯ У НЕЙРОРЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ІНСУЛЬТУ

Світлана Леонідівна Малик — 2026-05-28

Актуальність. Реабілітація після інсульту – це довготривалий процес відновлення втрачених функцій, який потребує тривалої стаціонарної нейрореабілітації; вона може тривати до кількох місяців та призводити до значних економічних затрат. У реабілітаційному періоді пацієнти часто мають проблеми з ходою, рівновагою, слабкістю м’язів та емоційним станом, які значно ускладнюють повсякденне життя. Дослідження показують, що 80% пацієнтів стикаються з депресією, а 60% відчувають значну втрату мотивації до реабілітації. Сильний спектр емоцій, пов'язаних із втратою надбаних навичок у пацієнтів після інсульту, може порушувати фізіологічні функції через розвиток високого рівня стресу та поганий настрій.
Метою дослідження є оцінка ефективності терапії із залученням собак у процесі нейрореабілітації, зокрема її впливу на психологічне відновлення пацієнтів після інсульту.
Матеріали та методи. Функціональний баланс визначався за шкалою рівноваги Берга; рівень депресії визначали за допомогою опитувальника депресії Бека-II, адаптованого для постінсультних пацієнтів; мотивація до реабілітації по шкалі мотивації (K- SRMS).
Результати дослідження. У дослідженні взяли участь 13 пацієнтів віком 52,4±11,3 роки, з наслідками перенесеного інсульту (постінсультний період > 6 місяців). Сеанси тривали один раз на тиждень протягом 8 тижнів. Показники ходи після каністерапії в основній групі кращі, ніж у контрольної. Досить високий і достовірно значущий показник спостерігався з індексом симетричності 86,20±6,10 порівняно з групою контролю 79,88±6,45(р<0,05); та каденцією руху – основна 107,28±10,30 проти 88,90±13,50 контрольної (р<0,05). За даними шкалами та критеріями виявили, що терапія з собаками позитивно вплинула на ментальний стан пацієнтів. Шкала мотивації до реабілітації (K- SRMS) та шкала депресії Бека-II (BDI-II) показали значно кращі статистичні дані у основної групи порівняно з контрольною.
Висновки. Терапія з тваринами не лише приносить користь конкретному пацієнту, але й може зменшити навантаження на систему охорони здоров'я за рахунок мінімізації тривалості перебування в лікарні та більш ранньої виписки.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ПИТНОЇ ВОДОПРОВІДНОЇ ВОДИ

Андрій Вікторович Мокієнко — 2026-05-28

Актуальність. Аналіз даних літератури, законодавчих актів і положень, довідкової і нормативно-методичної документації свідчить про відсутність прогресу у поліпшенні якості питної води.
Мета роботи – аналіз актуальних проблем моніторингу якості питної водопровідної води.
Матеріали та методи. Методи дослідження: бібліометричні, аналітичні. Матеріалами досліджень служили дані літератури та джерела офіційної статистичної інформації, зокрема Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні. Аналіз моніторингу якості питної води у Рівненській області проведено за звітними формами ДУ «Рівненський обласний центр контрою та профілактики хвороб МОЗ України».
Результати дослідження. Проаналізовано стан систем централізованого водопостачання за 16 років (2009–2024) за даними державної статистичної звітності з точки зору відповідності санітарним нормам, невідповідності якості питної води нормативним вимогам за санітарно-хімічними та санітарно- мікробіологічними показниками, комунальних та сільських водопроводів за цими показниками і окремо по Рівненській області. Констатовано виражену різницю у даних за 2014–2016 рр. у порівнянні із попередніми роками, яка полягала у зниженні кількості обстежених об’єктів і, навпаки, зростанні відсотків їх невідповідності. Виконано аналіз діяльності установ – суб’єктів моніторингу якості питної води – Центрів контролю та профілактики хвороб МОЗ України і Держпродспоживслужби щодо моніторингу якості питної води. Представлено данні щодо суттєвої частки відсотків моніторингу якості питної води в Рівненській області за кошти спеціального фонду у порівнянні із бюджетними коштами.
Висновки. Вирішення проблеми якості питної води лежить у площині створення єдиної державної міжвідомчої структури контролю із центральним підпорядкуванням із широкими повноваженнями, у тому числі впливу на фінансування заходів щодо технічної модернізації систем очищення та знезараження води для забезпечення її хімічної нешкідливості та епідемічної безпечності для населення України.

ВПЛИВ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ НА СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ М’ЯЗОВОЇ ТКАНИНИ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З НАСЛІДКАМИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ТА ТРАНСТІБІАЛЬНОЮ АМПУТАЦІЄЮ

Кирил Олександрович Мокров — 2026-05-28

Актуальність. Наслідки черепно-мозкової травми у військовослужбовців у поєднанні з транстібіальною ампутацією супроводжуються розвитком генералізованої м’язової атрофії, зниженням сили та порушенням нейром’язової регуляції, що ускладнює процес протезування та обмежує функціональне відновлення.
Мета роботи. Оцінити ефективність комплексної програми фізичної терапії за показниками структурно-функціонального стану м’язової тканини у військовослужбовців із наслідками черепно-мозкової травми та транстібіальною ампутацією.
Матеріали та методи. Обстежено 94 військовослужбовці. Експериментальну групу (62 особи) розподілено на ЕГ1 (32 – стандартна реабілітація) та ЕГ2 (30 – комплексна програма фізичної терапії). Контрольну групу становили 32 умовно здорові особи. Розроблена програма тривала 8 тижнів і включала силові, функціональні та координаційні вправи, баланс-тренінг із біологічним зворотним зв’язком, тренування ходи та самостійні заняття. Оцінювання проводили за допомогою ультразвукового дослідження м’язів та цифрової динамометрії (ізометрична сила) для визначення їх структурних і функціональних характеристик.
Результати дослідження. Після фізичної терапії у ЕГ2 відзначено достовірно більш виражене збільшення товщини м’язів: двоголового м’яза плеча – на 49,3% (p<0,05), плечепроменевого м’яза – на 21,4% (p<0,05), прямого м’яза стегна збереженої кінцівки – на 19,5% (p<0,05), травмованої – на 65,9% (p<0,05), тоді як у ЕГ1 відповідні зміни становили 14,1%, 14,8%, 13,4% та 25,1%. Ізометрична сила згинання у ліктьовому суглобі домінуючої руки зросла на 42,6% у ЕГ2 проти 14,4% у ЕГ1 (p<0,05), сила розгинання – на 46,9% проти 17,3% (p<0,05), сила відведення у плечовому суглобі – на 34,2% проти 17,7% (p<0,05). Отримані показники у ЕГ2 достовірно наближалися до рівня контрольної групи, тоді як у ЕГ1 залишалися значно нижчими.
Висновки. Комплексна програма фізичної терапії є ефективнішою за стандартну, оскільки забезпечує достовірно більше відновлення м’язової маси та сили, що пов’язано з її багатокомпонентним впливом на процеси м’язової гіпертрофії, нейром’язової активації та сенсомоторної інтеграції з врахуванням особливостей травми.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК МАСАЖУ ЯК ЗАСОБУ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ

Інна Михайлівна Ніколенко — 2026-05-28

Актуальність. Впродовж розвитку людської цивілізації зберігалася потреба у підтримці людей з обмеженнями, спричиненими травмами чи хворобами. Одним із найдавніших і найрезультативніших засобів допомоги став масаж.
Мета роботи – теоретичний аналіз літературних джерел щодо історичних передумов виникнення масажу та простеження його еволюції як засобу реабілітації і профілактичного впливу в системі фізичної терапії.
Матеріали та методи. У дослідженні застосовано теоретичні методи наукового пізнання. Джерельну базу становили наукові публікації, монографії та навчально-методичні матеріали, присвячені розвитку масажу в системі охорони здоров’я, фізичної культури та реабілітації.
Результати дослідження. Масаж є одним із найдавніших методів соматичної терапії, що зберіг свою актуальність упродовж тисячоліть. Від практик Стародавнього Китаю та Індії, де він поєднувався з голкотерапією й гімнастикою, техніки масажу поширилися до Єгипту, Греції та Риму. Гіппократ підкреслював його значення для зміцнення м’язів, а Гален систематизував основні прийоми.
У Європі інтерес до масажу відродився у XVI–XVIII ст., а наукове обґрунтування методу здійснив Пер Хенрік Лінг, засновник шведської школи масажу. Подальший розвиток у ХХ ст. пов’язаний із працями Івана Сєченова, Андрія Щербака, Анатолія Вербова та Івана Саркізова-Серазіні, які заклали основу сучасної масажної терапії.
Висновки. Сьогодні в Україні масаж широко застосовується у реабілітаційній і профілактичній медицині як складова фізичної терапії. Він сприяє відновленню функцій опорно-рухового апарату, зменшенню болю та психоемоційного напруження, особливо в умовах стресу.
Висновки. Отже, масаж залишається ефективним і безпечним методом, що поєднує багатовіковий досвід із сучасними науковими підходами. Його застосування спрямоване на оптимізацію функціонального стану організму та визначається індивідуалізованим підходом.

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я У ФОКУСІ КАТАСТРОФ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ І ПРАКТИЧНІ ІМПЛІКАЦІЇ

Наталія Ярославівна Панчишин — 2026-05-28

Актуальність зумовлена зростанням частоти та масштабів природних, техногенних і соціальних катастроф, які суттєво впливають на стан здоров’я населення та функціонування системи охорони здоров’я. Теоретичне осмислення засад громадського здоров’я в умовах катастроф і визначення практичних імплікацій є необхідним для підвищення готовності, стійкості та ефективності реагування на надзвичайні ситуації.
Мета роботи – систематизувати теоретичні аспекти громадського здоров'я в умовах катастроф, аналізуючи поняття, класифікацію, фактори ризику та психосоціальні наслідки на основі літературних джерел.
Матеріали і методи. Проведено теоретичний аналіз наукової літератури та нормативних документів за допомогою системного, порівняльного методів та контент-аналізу.
Результати дослідження. Громадське здоров'я в катастрофах визначається як комплексна система профілактики та реагування, з принципами універсальності та справедливості. Класифікація катастроф (природні, техногенні, антропогенні) показує різний вплив на здоров'я: від інфекцій до психічних розладів. Фактори ризику включають безпосередні загрози та опосередковані, як дефіцит ресурсів; психосоціальні аспекти (стрес, посттравматичний стресовий розлад) впливають на соціальну стабільність. Обговорено глобальні індикатори (індекс людського розвитку, смертність) та порівняння систем охорони здоров'я, з акцентом на український контекст воєнних криз.
Висновки. Теоретичний аналіз підкреслює необхідність адаптації стратегій для посилення стійкості системи охорони здоров'я, з урахуванням психосоціальних факторів. Особливу увагу слід приділити розвитку систем моніторингу ризиків, підготовці кадрів та впровадженню доказових практик, орієнтованих на потреби вразливих груп населення. Реалізація цих заходів сприятиме підвищенню готовності громад до кризових ситуацій і зменшенню довгострокових наслідків для здоров’я населення.

АНАЛІЗ ГЕНЕРАЦІЇ МЕДИЧНИХ ВІДХОДІВ У ЛІКАРНЯНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ НИМИ

Дмитро Сергійович Плющик — 2026-05-28

Актуальність. Відходи закладів охорони здоров’я становлять ризик хімічного, токсичного, канцерогенного, мутагенного та радіаційного впливу на організм людини, а також загрожують травмуванням та інфікуванням. Зростання кількості пацієнтів у лікувальних закладах супроводжується збільшенням обсягів медичних відходів. Ефективне управління ними є критичним для забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя.
Мета роботи – провести комплексний статистичний аналіз взаємозв'язку між динамікою кількості пацієнтів, розподілом ліжкового фонду за профілями (зокрема, інсультним, хірургічним, паліативним, урологічним, реабілітаційним) та обсягами утворених медичних відходів за 2024–2025 роки з метою прогнозування обсягів відходів й оптимізації процесів логістики та управління ресурсами.
Матеріали та методи. У дослідженні використано дані про обсяги твердих та органних відходів упродовж 2024–2025 років, кількість пацієнтів, їхній статевий розподіл, а також профілі ліжок. Застосовано методи аналізу статистичних даних, порівняльний метод дослідження щодо управління медичними відходами, описовий, який розкриває головні аспекти досліджуваного напрямку. Проведено регресійний, кореляційний та описовий аналізи із використанням програмного забезпечення STATISTICA 10,0.
Результати дослідження. Проведено комплексний статистичний аналіз генерації медичних відходів у Комунальному некомерційному підприємстві «Клінічна лікарня Святого Пантелеймона» Сумської міської ради протягом 2024–2025 років. Проаналізовано кількість пацієнтів, їхній статевий розподіл, обсяги утворених твердих та органних відходів, а також завантаженість ліжок різного профілю. Побудовані відповідні графіки, теплова карта кореляційної матриці, проведено регресійний аналіз для низки показників. Виявлено значущі зв’язки між обсягами відходів та профілями ліжкового фонду (зокрема, хірургічним, терапевтичним та кардіологічним). У статті зазначено основні вимоги до управління медичними відходами в Україні та досвід окремих країн Європи згідно з сучасним законодавством. За результатами дослідження запропоновано шляхи оптимізації управління медичними відходами на різних етапах у закладах охорони здоров'я.
Висновки. Ефективне управління медичними відходами вимагає впровадження інноваційних технологій, раціональних методів обробки та використання статистичних моделей для прогнозування обсягів відходів й оптимізації процесів логістики та розподілу ресурсів.

ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН ПРОВІДНИХ ПОКАЗНИКІВ МЕХАНІЗМІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ ОСОБИСТОСТІ СУЧАСНИХ СТУДЕНТІВ ПРОТЯГОМ ПЕРІОДУ ПЕРЕБУВАННЯ У МЕДИЧНОМУ ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ігор Володимирович Сергета — 2026-05-28

Актуальність. Аналіз структурних особливостей сучасної системи охорони громадського здоров’я відзначає той незаперечний факт, що саме концепція налагодження адекватного психологічного захисту особистості являє собою одну із ключових концепцій запобіжного змісту і саме механізми психологічного захисту забезпечують захист окремих адаптаційних ресурсів, властивих для кожної людини, та її психічного стану від негативного впливу чинників зовнішнього середовища, а також від наслідків виникнення внутрішніх конфліктів, котрі відбуваються.
Мета роботи – встановлення особливостей змін провідних показників механізмів психологічного захисту особистості сучасних студентів протягом навчального циклу перебування у медичному закладі вищої освіти.
Матеріали та методи. Дослідження проводились на базі Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, де під наглядом перебували 90 студентів (45 дівчат і 45 юнаків). Для діагностики особливостей механізмів психологічного захисту застосувався особистісний опитувальник Плутчика-Келлермана-Конте, який дозволяв визначити ступінь розвитку таких провідних їх корелят, як механізми витіснення, регресії, заміщення, заперечення, проекції, компенсації, гіперкомпенсаці та раціоналізації і, на основі отриманих даних, побудувати їх профіль.
Результати дослідження. Встановлено, що серед дівчат на початку навчального циклу найбільш суттєвими згідно із ступенем вираження є такі механізми психологічного захисту, як раціоналізація, проєкція, заперечення і витіснення, наприкінці його – такі механізми психологічного захисту, як проєкція, раціоналізація, заперечення і регресія, разом з тим, серед юнаків – на початку навчального циклу найбільш суттєвими згідно із ступенем вираження є такі механізми психологічного захисту, як раціоналізація, проєкція, заперечення і компенсація, наприкінці його – такі механізми психологічного захисту, як раціоналізація, заперечення проєкція і компенсація.
Висновки. Ураховуючи те, що найбільш конструктивними механізмами психологічного захисту, які суттєво знижують ступінь ризику виникнення конфліктних ситуацій, прийнято вважати такі їх типи, як компенсація, раціоналізація і гіперкомпенсація та, натомість, найбільш деструктивними – проекція, витіснення, заперечення і заміщення, слід визнати достатньо високий рівень напруження внутрішніх механізми психологічного захисту досліджуваних представниць і представників студентської молоді, що обумовлює виникнення явищ викривлення процесів соціального і професійного становлення студентства та визначає як необхідну потребу в розробленні і запровадженні комплексних програм психогігієнічної корекції та психофізіологічної реабілітації дівчат і юнаків, які навчаються.

АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЩОДО ЕВТАНАЗІЇ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Владислав Анатолійович Сміянов — 2026-05-28

Актуальність. Евтаназія в Україні залишається забороненою, попри дискусії в науковій спільноті та суспільстві щодо права людини на гідну смерть. У воєнних умовах це питання набуває особливої актуальності, зважаючи на зростання кількості пацієнтів із важкими травмами, невиліковними станами та стражданнями. У цьому контексті особливо важливим є вивчення громадської думки, зокрема медичних працівників, які безпосередньо стикаються з цією етично складною дилемою.
Мета: комплексний аналіз феномену евтаназії в контексті сучасних біоетичних дискусій, дослідження думки та визначення ставлення громадськості до евтаназії в умовах воєнного стану, формування рекомендацій щодо регулювання питання евтаназії в Україні та паліативної допомоги як альтернативи.
Матеріали і методи. Аналіз нормативно-правових актів, наукових джерел та емпіричне соціологічне опитування. У березні-квітні 2025 року було проведено анкетування серед медичних працівників Сумської області (n=182), в якому брали участь представники обох статей різного віку та спеціалізацій. Опитувальник містив 23 запитання, переважно закритого типу, та поширювався онлайн.
Результати дослідження. Більшість респондентів розуміють суть поняття «евтаназія» (97%). Лише 8,3% висловили позитивне ставлення до неї, 8,3% – негативне, а 83,4% не визначились. 27,3% підтримують ідею дозволу евтаназії в умовах воєнного стану, водночас 54,5% вагаються з відповіддю. 72% вважають, що етичні принципи щодо евтаназії повинні бути переглянуті в умовах війни. 83,3% визнали, що евтаназія має бути дозволена виключно за добровільною згодою пацієнта, а 58,3% – тільки у випадку невиліковної хвороби. Медики вказали на етичні дилеми, серед яких: конфлікт між професійним обов’язком і милосердям (58,3%), юридичні наслідки (66,7%), а також загроза зловживань (83,3%).
Висновки. Дослідження підтверджує складність етичного вибору щодо евтаназії в умовах війни. Попри легальну заборону та запит на розвиток паліативної допомоги як альтернативи, 72% опитаних вважають, що етичні принципи мають адаптуватися до реалій воєнного стану. Результати анкетування демонструють неоднозначність громадської думки та залежність ставлення до легалізації від особистих переконань і права пацієнта на автономію.

ОБІЗНАНІСТЬ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я З ПИТАНЬ СЕКСУАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я ЧОЛОВІКІВ

Володимир Іванович Тріщ — 2026-05-28

Актуальність. Сексуальне здоров'я є важливим аспектом якості життя і загального стану здоров’я. Саме тому, міжнародні експерти рекомендують, щоб пацієнт-центричні системи охорони здоров'я, орієнтовані на модель комплексного підходу до медичної опіки, забезпечували цілісну оцінку сексуального здоров'я та виділяли ресурси для вирішення сексуальних проблем.
Метою дослідження було проаналізувати рівень обізнаності керівників закладів охорони здоров’я з питань профілактики та організації надання медичної допомоги чоловікам з порушеннями сексуальної функції.
Матеріали та методи: впродовж 2025 року на підставі розробленого нами опитувальника провели анкетування 50 керівників закладів охорони здоров’я в 11 комунальних та 3 приватних закладах охорони здоров’я Івано-Франківської області.
Результати дослідження. Встановлено, що більшість керівників закладів охорони здоров’я не достатньо обізнані з проблемами сексуального здоров’я чоловіків і визнають це самі шляхом самооцінки знань (30,0% вважали, що зовсім їх не мають, у 56,0% – знання часткові) та потреби у їх отриманні (96,0%). Попри самокритику, більшість, але не 100%, опитаних керівників закладів охорони здоров’я непогано були обізнані в організації клінічного маршруту чоловіків з сексуальними дисфункціями. Зокрема, вони надавали пріоритетне значення у виявленні патології лікарям первинної медичної допомоги (80,0±5,7%), які, на переконання респондентів, повинні здійснювати оцінку стану сексуального здоров’я чоловіків (92,0%) і рекомендувати їм відвідувати уролога-сексопатолога з профілактичною метою, особливо при наявності чинників ризику (78,0%). Більшість керівників закладів охорони здоров’я цілком слушно вказали, що до етапу консультування чоловіків із сексуальними дисфункціями повинні бути задіяні окрім урологів-сексопатологів та урологів-андрологів також психологи/психіатри (84,0%) і кардіологи (62,0%). На думку керівників закладів охорони здоров’я активну участь у динамічному спостереженні за чоловіками із сексуальними дисфункціями повинні брати лікарі первинної медичної допомоги (44,0%) поруч з урологами-андрологами (48,0%) та лікарями-урологами (40,0%).
Висновки. Необхідно удосконалити програми підготовки керівників закладів охорони здоров’я у межах безперервного професійного розвитку з проблем сексуального здоров’я чоловіків та організації клінічних маршрутів пацієнтів з сексуальними дисфункціями.

МУЛЬТИКОМПОНЕНТНІ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПРОФІЛАКТИКИ ПАДІНЬ У ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД

Оксана Богданівна Федорович — 2026-05-28

Актуальність. За сучасними даними ВООЗ старіння населення є однією з провідних демографічних тенденцій сучасного світу. Процеси старіння супроводжуються зниженням адаптаційних можливостей організму, що проявляється у зменшенні фізичної витривалості, уповільненні реакцій та погіршенні здатності підтримувати рівновагу. Це підвищує ризик падінь, які є однією з найпоширеніших причин травматизму, втрати самостійності та погіршення якості життя людей похилого віку. Проблема профілактики падінь залишається актуальною та привертає увагу фахівців у сфері медицини, реабілітації та громадського здоров’я. Регулярні фізичні вправи покращують функціональний стан, зміцнюють м’язи та рівновагу, сприяючи зменшенню ризику падінь. Сучасні протоколи базуються на скринінгу ризику, комплексному оцінюванні та мультидисциплінарному підході з провідною роллю фізичної терапії.
Мета роботи – аналіз сучасних даних щодо ефективного впливу фізичної терапії з використанням силових і координаційних вправ на осіб похилого віку, на зниження ризику падінь в анамнезі.
Матеріали та методи. Дослідження базується на аналізі сучасних літературних джерел відкритого доступу з метою узагальнення даних щодо фізичної терапії осіб похилого віку у профілактиці падінь. Проаналізовано публікації з баз даних PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar за останні 10 років із пріоритетом систематичних оглядів, метааналізів і рандомізованих контрольованих досліджень.
Результати дослідження. Отримані результати свідчать, що мультикомпонентні програми фізичної терапії, які поєднують силові вправи та тренування рівноваги, ефективно підвищують м’язову силу, покращують постуральний контроль і знижують ризик падінь, що обґрунтовує їх застосування для підтримки функціональної незалежності осіб похилого віку.
Висновки. Падіння у осіб похилого віку мають багатофакторний характер і пов’язані з віковими змінами, хронічними захворюваннями, зниженням м’язової сили, порушенням рівноваги та когнітивних функцій. Фізична терапія є ефективним засобом профілактики, оскільки покращує постуральний контроль і координацію. Найбільш ефективними є мультикомпонентні програми, що поєднують силові вправи та тренування рівноваги. Важливим є індивідуальний підхід до їх призначення, що підтверджує доцільність їх використання для підтримки функціональної незалежності та якості життя осіб похилого віку.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ МАККЕНЗІ У ФІЗИЧНІЙ ТЕРАПІЇ НЕСПЕЦИФІЧНОГО БОЛЮ У СПИНІ

Ярослав Миколайович Фролов — 2026-05-28

Актуальність. Неспецифічний біль у попереку (NSLBP) охоплює до 70% дорослого населення, стаючи провідною причиною втрати працездатності. Метод Маккензі (MDT), заснований на механічній діагностиці та феномені централізації болю, є популярним інструментом самоменеджменту. Проте неоднозначність доказів щодо його переваг над іншими активними вправами (пілатес, силові тренування) обумовлює потребу в систематизації актуальних наукових даних.
Мета роботи – проаналізувати та узагальнити наукові дані щодо ефективності методу MDT у порівнянні з іншими методами фізичної терапії у пацієнтів із гострим та хронічним NSLBP.
Матеріали та методи. Проведено аналіз 14 систематичних оглядів, метааналізів та рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) за останні 15 років, відібраних із баз PubMed, PEDro та Google Scholar. Дослідження охоплювали понад 2600 учасників із різним перебігом захворювання.
Результати дослідження.
• Гострий період: Встановлено, що при гострому NSLBP метод Маккензі забезпечує лише мінімальний клінічний ефект. Зменшення болю за шкалою NRS становило лише 0,4–0,7 бала, що не є клінічно значущим. Водночас пацієнти групи MDT значно рідше зверталися за додатковою медичною допомогою ($P = 0,002$).
• Хронічний період: У пацієнтів із хронічним болем MDT демонструє помірну ефективність, подібну до стабілізаційних вправ та моторного контролю.
• Порівняльний аналіз: Найвищу ймовірність ефективності (за SUCRA-аналізом) показали пілатес (93–98%) та силові вправи для м'язів кору. Проте MDT має високу надійність класифікації ($\kappa = 0,82$) та кращі показники довгострокової прихильності пацієнтів до реабілітації через акцент на самоменеджменті.
Висновки. Метод Маккензі є ефективним інструментом для пацієнтів із хронічним болем, особливо для покращення функціональної здатності в довгостроковій перспективі. При гострому болю його роль обмежена, проте він сприяє автономності пацієнта. Оптимальним підходом є інтеграція MDT із пілатесом та силовими вправами, залежно від індивідуального напрямку переваги руху та вподобань пацієнта.

РАНДОМІЗОВАНІ КОНТРОЛЬОВАНІ КЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ТА НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ТРАНСЛЯЦІЇ ДОКАЗІВ У КЛІНІЧНУ ПРАКТИКУ

Орест Мирославович Чемерис — 2026-05-28

Актуальність. Доказова медицина що базується на результатах рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях - як «золотому стандарті», потребує належного розуміння лікарями як теоретичних основ до їх інтерпретації, так і науково- методологічних підходів до їх імплементації результатів у клінічну практику.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати концептуальні зсади рандомізованих клінічних досліджень як «золотого стандарту» доказової медицини та узагальнити науково-методологічні підходи до імплементації їх результатів у клінічну практику лікаря в умовах трансформації системи охорони здоров’я України.
Матеріали та методи. Виконане одномоментне, оглядове, суцільне науково-теоретичне та прикладне дослідження, спрямоване на досягнення мети та завдань роботи. Матеріалами слугували сучасні наукові публікації, огляди, методичні рекомендації та дослідження (2019–2024 рр.), що відображають дизайн і результати РКД, а також підходи до їх інтеграції в клінічну практику та управлінські рішення.
Методологічну основу становили системний аналіз, порівняльний метод, синтез і узагальнення, структурно-логічний та системно-структурний аналіз, а також дедуктивний підхід із контент-аналізом на основі принципів системності, що відповідають галузі знань «I Охорона здоров’я та соціальне забезпечення»
Результати дослідження. Результати узагальнення наукових джерел підтвердили, що рандомізовані клінічні дослідження є «золотим стандартом» доказової медицини, оскільки забезпечують найвищий рівень достовірності оцінки ефективності та безпеки медичних втручань і формують основу клінічних рекомендацій. Встановлено, що застосування моделі PICO для формулювання клінічного запитання підвищує чіткість визначення пацієнта, втручання, порівняння та результату, що оптимізує подальший пошук і аналіз доказів. Доведено, що використання стандартизованих алгоритмів пошуку в електронних базах даних забезпечує відбір високоякісних досліджень, підвищує точність результатів і зменшує вплив суб’єктивності. Окремо відзначено, що імплементація отриманих доказів у клінічну практику є ключовим чинником підвищення якості медичної допомоги та стандартизації лікувально-діагностичних рішень.
Висновки. Доказова медицина виступає ключовою методологічною основою сучасної клінічної практики, що інтегрує результати досліджень найвищого рівня доказовості з клінічним досвідом лікаря та індивідуальними особливостями пацієнта, забезпечуючи оптимізацію лікувально-діагностичних стратегій і підвищення ефективності вторинної профілактики захворювань. Доведено, що впровадження алгоритмізованого підходу до пошуку, критичної оцінки та узагальнення наукових доказів у клінічну практику сприяє підвищенню якості медичних рішень, їх наукової обґрунтованості, відтворюваності та стандартизації.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ВПЛИВУ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ЗДОРОВʼЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНУ ПОВЕДІНКУ НАСЕЛЕННЯ: ВИКЛИКИ ДЛЯ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВʼЯ

Вадим Михайлович Чік — 2026-05-28

Актуальність. Стрімка цифровізація сфери охорони здоровʼя та впровадження генеративних систем штучного інтелекту (ШІ) докорінно змінюють підходи населення до профілактики захворювань та збереження власного здоровʼя. Доступність медичного контенту в інтернеті має як виражені позитивні, так і приховані негативні наслідки, формуючи складний амбівалентний вплив на громадське здоровʼя, що потребує детального наукового вивчення.
Мета роботи – на основі пілотного опитування проаналізувати амбівалентний вплив використання цифрових технологій та інструментів ШІ на здоровʼязбережувальну поведінку населення для обґрунтування нових викликів у системі громадського здоровʼя.
Матеріали та методи. Проведено пілотне крос-секційне онлайн-анкетування 133 респондентів (48,9%, n=65 чоловіків, 51,1%, n=68 жінок, середній вік – 30,5 року) з високим рівнем цифрової грамотності. Дизайн дослідження ґрунтувався на методології CROSS та елементах інструменту оцінки цифрової медичної грамотності DHLI. Обробку даних здійснено методами описової статистики.
Результати дослідження. Встановлено, що 72,9% (n=97) опитаних активно використовують чат-боти (ChatGPT, Gemini тощо) для отримання медичних консультацій, а 42,1% (n=56) – для самодіагностики. Позитивний вплив цифровізації підтвердили 80,5% (n=107) осіб, яким цифрові інструменти допомогли краще дбати про своє здоровʼя. Крім того, 45,1% (n=60) покращили харчові звички, а 36,8% (n=49) підвищили фізичну активність. Водночас 50,4% (n=67) респондентів відчувають негативні наслідки. Виявлено високий рівень кіберхондрії: 30,1% (n=40) скаржаться на безпідставну тривожність щодо здоровʼя, 21,8% (n=29) відчували паніку після самодіагностики через ШІ, 24,1% (n=32) страждають від інформаційного виснаження. Фіксуються соматичні порушення: напруга в очах (55,6%, n=74), біль у шиї або спині (43,6%, n=58), зменшення рухливості через тривале використання гаджетів (24,1%, n=32) та порушення сну (34,6%, n=46).
Висновки. Результати пілотного дослідження підтверджують амбівалентний характер впливу цифрових технологій. Попри стимулювання профілактичних практик, неконтрольоване застосування ШІ формує нові медико-соціальні ризики: кіберхондрію, цифрове виснаження та соматичні розлади. Це вказує на критичний дефіцит навичок інформаційної гігієни та вимагає розробки відповідних освітніх програм у системі громадського здоровʼя.

ЕКСТРАКОРПОРАЛЬНА УДАРНО-ХВИЛЬОВА ТЕРАПІЯ ПРИ ТРАВМАХ І РАНАХ М’ЯКИХ ТКАНИН: ПАТОФІЗІОЛОГІЯ, МЕХАНІЗМИ ДІЇ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Ганна Анатолівна Шаповалова — 2026-05-28

Актуальність. Поєднання аналізу патофізіології балістичних травм і сучасних терапевтичних підходів, зокрема ударно-хвильової терапії (УХТ), дає змогу оцінити перспективні стратегії покращення результатів лікування та розробки ефективних методів відновлення пацієнтів.
Мета роботи. Аналіз сучасних поглядів на патофізіологію, механізми дії та ефективність екстракорпоральної ударно-хвильової терапії при травмах і ранах м’яких тканин.
Матеріали та методи. Дослідження, що покладено в основу даної статті, базується на систематичному аналізі оприлюднених наукових літературних джерел за проблемою патофізіології, механізмів дії та ефективності екстракорпоральної ударно-хвильової терапії при травмах і ранах м’яких тканин.
Результати дослідження. Обґрунтовано вищу клінічну ефективність УХТ у лікуванні гострих і хронічних ран м’яких тканин порівняно з монотерапією традиційними методами. Підкреслено необхідність подальших високоякісних рандомізованих досліджень для більш точного визначення її ролі та оптимальних параметрів застосування. Показано перспективність розроблення комплексних терапевтичних стратегій, що поєднують природний регенеративний потенціал тканин із сучасними медичними втручаннями, включаючи УХТ як неінвазивний метод стимуляції відновлення. Акцентовано увагу на ранніх інтервенціях, спрямованих на активацію клітин-сателітів, пригнічення катаболічних процесів і стимуляцію ангіогенезу – ефектів, які частково реалізуються під впливом ударно-хвильової терапії. Визнано додатково перспективним використання тканинно-інженерних біоконструкцій для відновлення м’язової маси при тяжких ушкодженнях, а також впровадження мультидисциплінарного підходу до лікування.
Висновки. Слід визнати необхідним проведення досліджень, спрямованих на оптимізацію реабілітаційних програм, зокрема визначення ефективних комбінацій фізичних навантажень, нутрітивної підтримки та фармакотерапії у поєднанні з УХТ для досягнення максимально повного функціонального відновлення.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗБУДНИКА КРИПТОСПОРИДІОЗУ ТА ЙОГО МЕДИКО-СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ

Тетяна Ігорівна Шевчук — 2026-05-28

Актуальність. Криптоспоридіоз є актуальною і невирішеною проблемою громадського здоров’я, оскільки захворювання легко передається через забруднену воду, їжу або контакт із зараженими людьми та тваринами. Особливу небезпеку хвороба становить для дітей і людей з ослабленим імунітетом. Невирішеним питанням залишається профілактика криптоспоридіозу, лікування і розробка вакцини.
Мета роботи – систематизація сучасних наукових даних щодо біологічних, медичних та епідеміологічних особливостей збудника криптоспоридіозу.
Матеріали та методи. Застосовано метод систематичного пошуку для відбору релевантних статей у базах даних PubMed, Scopus, Web of Science, Google Scholar, а також методи аналізу, систематизації, порівняння, узагальнення і логічно-структурного аналізу. Матеріалами виступили дані наукових досліджень з приводу цієї проблеми та звіти Центру громадського здоров’я МОЗ України щодо інфекційної захворюваності населення України по Формі 1 за 2017–2024 роки.
Результати дослідження. Встановлено морфофункціональні особливості збудника криптоспоридіозу: виражений генотиповий поліморфізм, внутрішньоклітинне і позацитоплазматичне розташування в ентероцитах, маленькі розміри ооцист – 5 мкм, розвиток всіх стадій життєвого циклу в межах одного хазяїна; епідеміологічні особливості: значне поширення серед домашніх і диких тварин, широке коло хазяїв; виражена стійкість ооцист до факторів навколишнього середовища; досить висока стійкість до відомих антикокцидіальних препаратів, хлорвмісних та інших дезінфікуючих засобів. Аналіз звітності Центру громадського здоров’я МОЗ України щодо захворюваності на криптоспоридіоз показав найбільшу кількість випадків у 2019 (45 випадків) та 2024 (34 випадки) роках.
Висновки. Встановлені характеристики дозволяють адаптуватися паразиту до мінливих умов середовища, що сприяє поширенню захворювання та утрудненню профілактики. Існує потреба у розробці надійних тестів для виявлення та ідентифікації збудника, а також у створенні вакцин, лікарських і дезінфекційних засобів боротьби з паразитом.

РІВЕНЬ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ ТА ЇХНІХ БАТЬКІВ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ: РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Гретта Лайошовна Шепелла — 2026-05-28

Актуальність. Недостатній рівень фізичної активності є провідною проблемою громадського здоров’я та фактором ризику неінфекційних захворювань. Особливої уваги потребує дитяче населення, оскільки в цьому віці формуються поведінкові звички. Важливу роль відіграє сімейне середовище, зокрема рівень активності батьків.
Мета роботи. Оцінити рівень фізичної активності дітей та їхніх батьків, які проживають у сільській місцевості Закарпатської області.
Матеріали та методи. Використано бібліосемантичний, соціологічний, статистичний і графічний методи. Опитано 1170 учнів 5–9 класів та 867 батьків за короткою версією IPAQ. Рівень фізичної активності визначали за МЕТ-хв/тиждень.
Результати дослідження. Встановлено, що фізична активність дітей і батьків має переважно недостатній та несистемний характер. Лише 8,6 % дітей та 10,6 % батьків виконували інтенсивну фізичну активність щоденно протягом семи днів. Помірна фізична активність у більшості респондентів є епізодичною та короткотривалою, що не забезпечує досягнення рекомендованого рівня рухової активності. Водночас показники ходьби пішки є відносно кращими: регулярну щоденну ходьбу здійснюють майже половина дітей і понад половина батьків, проте її тривалість часто є недостатньою. Середні значення сумарної фізичної активності становлять 2182,8 МЕТ-хв/тиждень у дітей та 2611,4 МЕТ-хв/тиждень у батьків, що відповідає середньому рівню, проте наближеному до нижньої межі. Виявлено також високий рівень сидячої поведінки, особливо серед дітей, значна частка яких проводить у сидячому положенні понад 6–8 годин на добу.
Висновки. Рівень фізичної активності серед дітей і батьків є недостатнім та не відповідає рекомендаціям ВООЗ. Домінує епізодичний характер інтенсивних і помірних навантажень, а також значна тривалість сидячої поведінки. Отримані результати обґрунтовують необхідність розроблення та впровадження сімейно-орієнтованих програм промоції фізичної активності, спрямованих на формування сталих рухових звичок у сільського населення.

ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ТА ЕРГОТЕРАПІЇ: ДАНІ ОПИТУВАННЯ

Ірина Володимирівна Щаслива — 2026-05-28

Актуальність. Розширення клінічної автономії фахівців з фізичної терапії та ерготерапії, а також зміна моделі реабілітаційної допомоги зумовлюють зростання уваги до питань професійної відповідальності в цій сфері. Особливої ваги ця проблема набуває в умовах мультидисциплінарної взаємодії, де відповідальність розподіляється між кількома учасниками реабілітаційного процесу та не завжди має однозначні межі. Додаткову складність створює необхідність поєднання професійної компетентності, безпеки втручання, дотримання прав пацієнта та належної комунікації в типових клінічних ситуаціях. У статті висвітлено етичні аспекти професійної відповідальності фахівців з фізичної терапії та ерготерапії в типових клінічних ситуаціях реабілітаційної практики.
Мета – визначити особливості розуміння меж професійної відповідальності в типових клінічних ситуаціях реабілітаційної практики серед осіб, пов’язаних із фізичною терапією та ерготерапією.
Матеріали та методи. Аналіз науково-методичної літератури, нормативно-правових актів, що регулюють відповідальність у сфері охорони здоров’я, соціологічне опитування в Google-формі, аналіз, синтез, узагальнення отриманих даних та методи математичної статистики.
Результати дослідження. В опитуванні взяли участь 150 респондентів. Первинна вибірка включала фізичних терапевтів, ерготерапевтів, асистентів, студентів, а також окремих представників суміжних спеціальностей. Для основного аналізу клінічних кейсів було сформовано аналітичну вибірку з 141 респондента. Отримані дані свідчать про наявність у опитуваних базової професійної етики та підтверджують доцільність використання ситуаційних кейсів у викладанні медичного права й професійної етики у підготовці здобувачів вищої освіти.
Висновки. Серед практикуючих фахівців простежується достатньо узгоджена модель етико-правового розуміння відповідальності в реабілітаційному процесі, що обґрунтовує доцільність подальшого розвитку цієї тематики в освітньому процесі.

ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ІЗ ТРАНСФЕМОРАЛЬНОЮ АМПУТАЦІЄЮ У ВІДНОВНОМУ ПЕРІОДІ

Данило Вікторович Щербина — 2026-05-28

Актуальність. Хронічний біль у попереку (люмбалгія) є поширеною вторинною патологією у пацієнтів із ампутаціями нижніх кінцівок, що зумовлено біомеханічним дисбалансом та девіаціями у кінематиці хребта під час пересування на протезі.
Мета. Теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка 8-тижневої комплексної програми фізичної терапії, спрямованої на стабілізацію поперекового відділу хребта у військовослужбовців із трансфеморальною ампутацією.
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 9 військовослужбовців (середній вік — 33,9±6,4 року) з бойовою травмою та хронічною люмбалгією. Програма включала 16 занять (2 рази на тиждень), сфокусованих на зміцненні глибоких м’язів-стабілізаторів тулуба. Оцінювання проводилося за допомогою візуально-аналогової шкали (ВАШ), індексу Освестрі, тестів Соренсена та Томаса, а також методу ізокінетичної динамометрії.
Результати дослідження. Встановлено статистично значуще зниження інтенсивності болю за ВАШ (p < 0,001) та зростання сили м’язів преса й розгиначів спини (p < 0,01). Витривалість розгиначів попереку за тестом Соренсена зросла (p < 0,001). Апаратна діагностика підтвердила приріст пікового крутного моменту та сумарної роботи м’язів-стабілізаторів (p < 0,05). Програма виявилася однаково ефективною як для пацієнтів з односторонньою, так і з двосторонньою ампутацією (p > 0,05 при міжгруповому порівнянні).
Висновки. Розроблена програма є безпечним та ефективним засобом корекції хронічного болю в спині. Вона забезпечує формування стійкого «м’язового корсета», що сприяє біомеханічній компенсації втрати кінцівки та запобігає вторинній інвалідизації.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ «НІКОТИНОВОЇ ЕПІДЕМІЇ» В УКРАЇНІ

Юлія Миколаївна Юхимчук — 2026-05-28

Актуальність. Згідно з даними Глобального опитування дорослих (GATS), станом на 2017 рік в Україні налічувалося 8,2 мільйона активних споживачів тютюну. Тютюнова епідемія щорічно спричиняє смерть близько 85 тисяч осіб від асоційованих захворювань. Поширеність вживання серед чоловіків становила 39,7%, серед жінок – 8,9%. Економічні збитки України від вживання тютюну оцінюються у 12,5 мільярдів доларів США щорічно.
Мета роботи: провести аналіз та оцінку заходів із профілактики тютюнопаління серед населення, визначити пріоритетні напрямки діяльності.
Матеріали та методи. Дослідження базується на комплексному підході з використанням епідеміологічного, описового, статистичного та графічного методів аналізу поширеності тютюнових та новітніх нікотиновмісних виробів в Україні за 2017–2025 рр.
Результати дослідження. Аналіз динаміки поширеності куріння серед дорослого населення України у 2019–2025 роках демонструє загальну стабільність показників із тимчасовим зростанням під час початку повномасштабної війни. Зокрема, у 2019 році частка курців становила 22,8%, у 2022 році відбулося зростання рівня куріння до 28%, що може бути пов’язано з впливом воєнного стресу, погіршенням психоемоційного стану громадян і зміною стратегій поведінки у відповідь на стресові фактори. У наступні роки показник знизився та стабілізувався на рівні 24% у 2023–2025 роках, що свідчить про повернення до довоєнних показників, хоча подальшої тенденції до зменшення поки що не спостерігається.
Висновки. Тютюнова «нікотинова епідемія» в Україні набуває нових, складніших вимірів. Якщо традиційне куріння після воєнного піку (28% у 2022 р.) дещо знизилося, то сукупна поширеність нікотинового споживання з урахуванням ТВЕН та електронних сигарет залишається на критично високому рівні 17–24% і не виявляє стійкої тенденції до зниження. Системна профілактика нікотинової залежності потребує інтегрованого поєднання законодавчих, освітніх, медичних та комунікаційних заходів.