Public Health Journal

ТЕНДЕНЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ ДИТЯЧОЇ ІНВАЛІДНОСТІ В УКРАЇНІ

2026-01-07T08:14:56+02:00

Актуальність. Проблема дитячої інвалідності є багатоаспектною. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), у світі налічується майже 240 мільйонів дітей з обмеженими можливостями – тобто кожна десята дитина. В Україні кількість дітей з інвалідністю становить близько 160 000 і має тенденцію до зростання, особливо в умовах війни. Отже, зростають їхні потреби, зокрема в медичній допомозі, реабілітації, адаптованій інфраструктурі, інклюзивному навчанні та безбар’єрному середовищі. Вивчення епідеміології дитячої інвалідності є основою для визначення актуальних проблем і розрахунку необхідних ресурсів для підтримки цих дітей.Мета дослідження – проаналізувати динаміку показників інвалідності дитячого населення України протягом 2006–2023 років, визначити основні закономірності змін інвалідності за віком, статтю й основними причинами, оцінити її регіональні особливості. Матеріали та методи. У дослідженні були проаналізовані офіційні статистичні дані звітів та аналітично-статистичних довідників Центру медичної статистики, підпорядкованого Центру громадського здоров’я МОЗ України. Використані такі методи дослідження: бібліосемантичний, епідеміологічний, медико-статистичний, аналітичний. Результати дослідження. У 2023 році рівень загальної інвалідності становив 216,2 випадку на 10 тис. дітей, первинна – 25,9 на 10 тис. дітей віком 0–17 років. Протягом 2006–2023 років загальна дитяча інвалідність зросла на 13,2 %, первинна інвалідність – на 16,1 %. Сплеск обох показників відбувся у 2023 році, коли первинна інвалідність дітей зросла за рік на 18,3 %. Серед дітей з інвалідністю превалюють діти віком 7–17 років (майже 80 %). Інвалідність дітей має регіональні особливості: найвищі рівні інвалідності реєструвалися в західних областях України та Чернігівській області. Аналіз динаміки загальної інвалідності в окремих вікових групах визначив чітку тенденцію зростання рівнів інвалідності з віком.Провідними причинами дитячої загальної інвалідності є вроджені аномалії, що в структурі причин становлять 27,1 %, розлади психіки та поведінки (22,3 %) та хвороби нервової системи (14,3 %). Аналіз динаміки загальної інвалідності за провідними причинами продемонстрував різноспрямованість змін. Але особливе занепокоєння викликає зростання рівнів загальної інвалідності, особливо за останні три роки, з приводу розладів психіки та поведінки на 22,1 %. Висновки. Доцільно провести поглиблене вивчення стану реабілітації дітей з інвалідністю, а також профілактики захворюваності на тяжкі інвалідизуючі хвороби серед дітей, а також оцінити якість надання їм медичної допомоги в окремих регіонах.

МОНІТОРИНГ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ВІРУСНИМИ ГЕПАТИТАМИ В, С У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЗА ПЕРІОД 2013–2023 РОКИ

2026-01-07T08:23:32+02:00

Актуальність. У статті висвітлено стан дослідження проблеми захворюваності вірусними гепатитами В,С (ГВ, ГС) та вперше виявленими хронічними гепатитами В та С (ХГВ та ХГС) в Рівненській області за 2013–2023 роки, показано збільшення ризиків захворювань ГВ, ГС під час повномасштабної російської військової агресії. Мета роботи: проаналізувати стан захворюваності ГВ, ГС, ХГВ, ХГС в Рівненській області за 2013–2023 роки, з’ясувати основні ризики та тенденції захворювань ГВ та ГС під час повномасштабної російської військової агресії. Матеріали та методи. У роботі використовувались аналітичні прийоми епідеміологічного методу, описовий, статистичний та графічні методи. Проведений ретроспективний епідеміологічний аналіз структури захворювань ГВ, ГС, ХГВ, ХГС за 2013–2023 роки в Рівненській області.Результати. У Рівненській області під час другого року російської військової російської агресії спостерігається різке збільшення захворюваності гострим гепатитом В в 5, 32 рази з 0,95 вип. на 100 тис. населення (2021 р.) до 5,05 вип. на 100 тис. населення (2023 р.). У 2023 р. в області показник захворюваності хронічним гепатитом В виріс до 2,35 вип. на 100 тис. населення, що було вище показника 2021 року (0,69) в 3,41 рази.За період 2021–2023 рр. захворюваність гострим гепатитом С в Рівненській області зросла в 2,84 рази з 0,43 вип. на 100 тис. населення (2021 р.) до 1,22 вип. на 100 тис. населення (2023 р.). Захворюваність хронічним гепатитом С за період 2021–2023 рр. у Рівненській області зросла в 2,53 рази з 3,2 вип. на 100 тис. населення (2021 р.) до 8,11 вип. на 100 тис. населення (2023 р.).Висновки. Захворюваність на ГВ, ГС у Рівненській області залишається .актуальною проблемою, яке потребує постійної уваги з боку медичних працівників та громад. На шляху до елімінації вірусних гепатитів в Рівненській області та Україні відмічались певні успіхи, що проявлялись в зниженні показників захворюваності гострими та хронічними гепатитами В і С в 2019–2021 рр. Проте російська військова агресія проти нашої країни призвела до підвищення ризиків зараження гепатитами В і С в 2022–2023 рр. як в Рівненській області, так і в Україні.

ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНО СПРЯМОВАНОЇ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ОНКОЛОГІЧНОГО ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ КОЛІННОГО СУГЛОБА

2026-01-07T08:29:22+02:00

Актуальність. Сучасна онкоортопедія застосовує модульні ендопротези як метод реконструкції в разі резекцій пухлин у ділянці колінного суглоба. Попри успіхи в хірургічних технологіях, відновлення рухових функцій у таких пацієнтів залишається складним через обсяг резекції, супутні ушкодження м’яких тканин, необхідність ад’ювантної терапії та високий ризик ускладнень. На відміну від стандартного ендопротезування колінного суглоба, у випадку онкологічних втручань результати реабілітації є менш прогнозованими, що обґрунтовує потребу в розробці спеціалізованих програм фізичної терапії. Мета – оцінити ефективність функціонально спрямованої програми фізичної терапії у пацієнтів після онкологічного ендопротезування колінного суглоба за показниками функціонального стану та мультифакторної якості життя. Матеріали та методи.У дослідженні брали участь 7 пацієнтів (4 чоловіки та 3 жінки) віком 25–52 роки (середній вік 37,0 ± 3,2), яким було виконано ендопротезування колінного суглоба з приводу остеосаркоми. Програма фізичної терапії тривала 12 тижнів і передбачала обов’язковий блок вправ для зміцнення м’язів, тренування рівноваги та ходи, а також варіативний блок індивідуально спрямованих функціональних завдань. Стан пацієнтів оцінювали за шкалою MSTS (Musculoskeletal Tumor Society,) та опитувальником FACT-G (Functional Assessment of Cancer Therapy – General).Результати дослідження. Після завершення програми фізичної терапії відмічено достовірне покращення всіх показників (р < 0,05). За шкалою MSTS найбільший приріст відзначено у сферах «Опора / Ходьба» (зростання на 147,6 %), «Функція» (98,2 %) та «Біль» (84,3 %), що свідчить про суттєве відновлення рухової автономності та зниження больового синдрому. Загальний бал підвищився з 44,2 до 75,9, що відповідає переходу від задовільного до доброго рівня функціонування. За шкалою FACT-G найвиразніше покращились показники фізичного (51,4 %) та функціонального (50,9 %) добробуту, тоді як емоційний і соціальний домени зросли на 31,0 та 19,4 % відповідно. Загальний бал зріс з 66,64 ± 1,12 до 84,71 ± 1,14, що підтверджує позитивний системний вплив програми. Висновки. Розроблена функціонально спрямована програма фізичної терапії у пацієнтів після онкологічного ендопротезування колінного суглоба є ефективною для відновлення рухової функції, зменшення больових проявів і покращення мультифакторної якості життя. Отримані результати свідчать про доцільність інтеграції таких програм у клінічні маршрути реабілітації онкоортопедичних пацієнтів.

БІОМЕХАНІЧНИЙ АНАЛІЗ ХОДИ ТА М’ЯЗОВЕ ТЕСТУВАННЯ В КОНТЕКСТІ КІНЕЗІОЛОГІЇ: НАУКОВО-ДОКАЗОВИЙ ПІДХІД І ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

2026-01-07T08:34:42+02:00

Актуальність. У статті проведено огляд сучасних підходів до біомеханічного аналізу ходи та м’язового тестування в кінезіології. Розглянуто технологічні інструменти, що використовуються для оцінки рухових функцій, описано можливості їх практичного застосування у спорті, реабілітації та профілактиці травм. Наголошено на важливості інтеграції цих методів у комплексну оцінку функціонального стану пацієнтів. Метою роботи є систематизація сучасних наукових даних і практичних підходів до використання біомеханічного аналізу ходи та м’язового тестування в рамках кінезіологічної практики. Матеріали та методи. Для написання оглядової статті були проаналізовані наукові джерела, які представлені у Scopus (ScienceDirect). Основну увагу зосереджено на методах відеоаналізу ходи, технологіях поверхневої електроміографії (sEMG), методиках мануального м’язового тестування. Результати дослідження. Центр мас (ЦМ) тіла – це точка, у якій зосереджена вага всього тіла й навколо якої відбувається його рівновага у просторі. У біомеханіці він є ключовим показником, що відображає функціональний стан опорно-рухового апарату й ефективність компенсаційних механізмів під час руху. За нормальних умов ЦМ у спокої розташовується на рівні другого крижового хребця (S2) в сагітальній площині та приблизно на середині між передніми верхніми остями клубових кісток у фронтальній площині. У статичному положенні тіла зміщення ЦМ мінімальне й контрольоване механізмами постуральної стабільності. Під час ходи або інших динамічних дій ЦМ здійснює складну траєкторію руху в трьох площинах, забезпечуючи ефективність і збереження енергії руху. У пацієнтів із порушеннями опорно-рухового апарату, зокрема після ампутацій, ортопедичних уражень або неврологічних захворювань, спостерігається зміщення ЦМ як у фронтальній, так і в сагітальній площинах. Таке зміщення часто є наслідком асиметрії навантаження на кінцівки, зміни м’язового тонусу, больового синдрому або структурних деформацій. У разі використання протезів або ортезів зміна положення ЦМ може бути як компенсаторною, так і патологічною – залежно від якості ортопедичного виробу та ступеня адаптації пацієнта. Точна оцінка положення й динаміки ЦМ має важливе значення для планування реабілітаційних заходів, підбору протезно-ортопедичних засобів, а також контролю ефективності лікування.Сучасні методи дослідження, зокрема тривимірний кінематичний аналіз і платформи для вимірювання реакції опори, дають можливість об’єктивно визначити зміни положення ЦМ у просторі під час виконання функціональних завдань. Висновки. Огляд показав, що біомеханічний аналіз ходи та м’язове тестування є взаємодоповнювальними інструментами в кінезіології. Їхнє використання дає змогу ефективно оцінювати функціональний стан рухового апарату, розробляти індивідуальні стратегії втручання та підвищувати якість відновлення після травм. Інтеграція цих методів у повсякденну практику спеціалістів із рухової терапії є обґрунтованим кроком до покращення результатів лікування.

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ОХОПЛЕННЯ ПРОФІЛАКТИЧНИМИ ЩЕПЛЕННЯМИ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

2026-01-07T08:41:54+02:00

Актуальність. На сьогодні профілактичні щеплення є одним із пріоритетних завдань сучасної медицини та охорони здоров’я. Завдяки їм людство змогло досягти значного прогресу у боротьбі з інфекційними хворобами, які колись були причиною високої захворюваності, інвалідності та смертності, особливо серед дітей. Ефективність вакцинації у запобіганні та контролі багатьох небезпечних інфекцій є науково доведеним фактом, що не підлягає сумніву. Мета роботи – проаналізувати сучасні тенденції охоплення профілактичними щепленнями в Рівненській області та надати рекомендації щодо покращення ситуації.Матеріали та методи. Стаття виконана в рамках кваліфікаційної роботи на здобуття освітнього ступеня магістра. Під час роботи використано системно-аналітичний метод аналізу, а також застосовувались статистичний, описовий, графічний методи та метод математичного аналізу. Результати дослідження. Зниження рівня охоплення щепленнями (рівень охоплення щепленнями вакциною КПК у 2010–2016 роках був катастрофічно низьким, не перевищував 50%, і не відповідав рекомендованому ВООЗ 95% рівню) закономірно та неухильно супроводжується підвищенням захворюваності на вакцино керовані інфекції, що на мою думку, і призвело до масштабного спалаху захворюваності на кір, який тривав в Україні у 2017–2019 роках. Щеплення якісними вaкцинaми, проведене квaліфікованим медичним персоналом відповідно до встaновлених прaвил, здоровій на момент вaкцинації дитині є цілком доцільним і безпечним. І, нaвпaки, повна відмовa від щеплення в подaльшому може призвести до вaжких нaслідків: тяжкий перебіг інфекцій у дорослому віці з розвитком усклaднень з боку різних оpгaнів і систем, розвиток непліддя, сліпоти, розумової відстaлості, пaрaлічів тощо.Обов’язковим першочерговим чинником для нaлежного виконaння профілaктичних щеплень має бути досконaлa зaконодавча та нормaтивно-прaвовa бaза, довгострокові зaгaльнодержавні програми з імунопрофaлактики, які повинні мaти 100% державну фінaнсову підтримку. Висновки. Своєчасні та повноцінні щеплення – це єдина можливість захистити населення України від інфекційних хвороб, що керуються засобами специфічної профілактики.

ОЦІНКА МОДИФІКОВАНОГО РИЗИКУ ЕЛЕКТРОННИХ СИСТЕМ ДОСТАВКИ НІКОТИНУ ЯК КОМПОНЕНТА ПЕРВИННОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ХВОРОБ СИСТЕМИ КРОВООБІГУ

2026-01-07T08:46:37+02:00

Актуальність. Куріння – визнаний фактор ризику хвороб системи кровообігу, оскільки обумовлює хронічний запальний процес, прооксидантний стрес, що впливає на функції судинної стінки, прискорюючи прояви атеросклерозу. Зважаючи на згубні наслідки від куріння, останнім часом набули поширення електронні системи доставки нікотину, частота та вплив від яких залишає значний перелік невизначених дискутабельних питань.Мета роботи – встановити, чи становить менший ризик для здоров’я та розвитку хвороб системи кровообігу застосування електронних систем доставки нікотину для здоров’я, ніж продовження класичного куріння.Матеріали та методи. У дослідженні використані інформаційно-пошукові, аналітичні матеріали з літературних джерел, наукових звітів ВООЗ, регламентних документів, баз даних PubMed та MEDLINE. Проведено узагальнення результатів щодо оцінки модифікованого ризику електронних систем доставки нікотину. Результати дослідження. Встановлено, що більшість компонентів тютюнового диму не є токсикантами, але близько сотні з них визнані шкідливими або потенційно шкідливими речовинами. З’ясовано, що нині Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів у США (FDA) створило керівні документи та правила, які зобов’язують виробників тютюну звітувати про кількість кожної шкідливої та потенційно шкідливої речовини виміряної в тютюновому виробі. На сьогодні у світі існує три переліки шкідливих і потенційно шкідливих речовин, більшість з яких зосереджена на хімічних сполуках, що чинять вплив на розвиток п’яти найсерйозніших наслідків від куріння: рак, хвороби системи кровообігу, бронхолегеневі захворювання, репродуктивні проблеми та залежність від нікотину. Відповідно до зазначених вимог керівних документів і правил оцінено за даними наукових публікацій вплив однієї із сучасних найпоширеніших систем доставки нікотину IQOS. Висновки.За результатами аналізу наукових досліджень, керівних документів і правил встановлено, що в аерозолі сучасної найпоширенішої системи доставки нікотину IQOS у середньому на 95 % нижчий рівень ряду шкідливих і потенційно шкідливих речовин порівняно з димом під час куріння класичних сигарет. Зазначене обумовлене уникненням процесу горіння, зменшенням контакту зі шкідливими та потенційно шкідливими речовинами, а також новими підходами в оцінці модифікованого ризику впливу куріння на розвиток хвороб системи кровообігу тощо.

ВИКОРИСТАННЯ МІЖНАРОДНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ У ФОРМУВАННІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО МАРШРУТУ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ З ПОСТКОВІДНИМ СИНДРОМОМ: ПУЛЬМОНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2026-01-07T08:52:36+02:00

Актуальність. Постковідний синдром є мультисистемним станом, який характеризується наявністю симптомів, які зберігаються понад 12 тижнів після перенесеної гострої фази COVID-19. Серед найпоширеніших ускладнень – порушення з боку дихальної системи, що суттєво знижують якість життя пацієнтів. В умовах зростання кількості осіб із затяжними наслідками інфекції постає потреба у впровадженні ефективних інструментів для комплексної оцінки функціонального стану пацієнтів та планування їх реабілітаційного супроводу. Мета роботи – обґрунтувати доцільність використання Міжнародної класифікації функціонування (МКФ) як інструменту формування індивідуального реабілітаційного маршруту для пацієнтів з постковідним синдромом із переважним ураженням органів дихання. Матеріали та методи. Проведено бібліосемантичний аналіз літературних джерел, висвітлених у базах Scopus, Web of Sciense, PabMed, Google Scholar, щодо оцінки функціонального стану пацієнтів з постковідним синдромом і формування реабілітаційного маршруту на основі компонентів МКФ. Результати дослідження. Застосування МКФ дало змогу структуровано оцінити фізичні, психологічні та соціальні аспекти порушень життєдіяльності у пацієнтів із постковідним синдромом. Найбільш значущі обмеження виявлено в категоріях: дихання (b440), переносимість фізичного навантаження (b455), а також у сфері повсякденної активності (d450, d455). Побудований реабілітаційний маршрут враховував індивідуальні обмеження пацієнтів, що дало змогу підвищити ефективність відновлення функції дихання та покращити якість життя пацієнтів. Висновки. Використання МКФ як основи для формування реабілітаційного маршруту у пацієнтів із постковідним синдромом забезпечує цілісний підхід до оцінки функціонального стану. Такий підхід сприяє персоналізації реабілітаційних програм і підвищенню їх ефективності, особливо в пульмонологічному контексті.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАЦІЄНТІВ З РІЗНИМИ СОМАТИЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ТА ХРОНІЧНИМ БОЛЕМ

2026-01-07T08:58:12+02:00

Актуальність. Розуміння психологічних особливостей пацієнтів із соматичними захворюваннями та хронічним болем є ключовим для розробки ефективних стратегій лікування, які враховують не лише фізичні, а й ментальні аспекти здоров’я. Це дасть змогу покращити якість життя пацієнтів, сприяти їхній адаптації до хвороби та підвищити результативність медичних втручань. Мета роботи – емпірично дослідити психологічні особливості пацієнтів з різними соматичними захворюваннями та хронічним болем. Матеріали та методи: теоретичні; емпіричні (Гіссенський опитувальник психосоматичних скарг (Є. Брюхлер, Дж. Снер), методика діагности рівня тривожності Ч. Спілберґера, Ю. Ханіна, опитувальник оцінки соматичних симптомів у пацієнтів SSS 8 (скорочена версія PHQ 15) (Б. Гірк, Р. Шпіцер, Дж. Вільямс, К. Кронке), шкала катастрофізації болю Pain Catastrophizing Scale (PCS) (M. Саллівана); Фрайбурзький особистісний опитувальник (FPI) (Й. Фаренберг, Х. Зелг, Р. Гампел); методика оцінки болю за візуально-аналоговою шкалою (VAS); госпітальна шкала тривоги та депресії (HADS) (А. Зигмонд, Р. Снейт), методи описової статистики. Результати дослідження. У статті представлено емпіричне дослідження психологічних особливостей пацієнтів з різними соматичними захворюваннями та хронічним болем. Емпірично виявлено, що домінуючими проявами у пацієнтів із хронічним болем є виражена румінація, високий рівень тривожності, скарги на виснаження та ревматичний біль, низький рівень стресостійкості; у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями виражена румінація, високий рівень тривожності, виражені серцеві скарги, виснаження та ревматичний біль, низький рівень стресостійкості; у пацієнтів із діабетом виражена румінація, високий рівень тривожності, скарги на виснаження, низький рівень стресостійкості, присутнє відчуття безпорадності; у пацієнтів із неврологічними захворюваннями виражена румінація, високий рівень тривожності, виражені серцеві скарги, виснаження, ревматичний біль, низький рівень стресостійкості. Розроблено профілі пацієнтів з різними соматичними захворюваннями. Підкреслено важливість інтеграції психологічної підтримки у повсякденне життя пацієнтів із соматичними захворюваннями та хронічним болем.Висновки. Результати дослідження дають можливість переглянути підходи до організації лікування пацієнтів із хронічним болем та різними соматичними захворюваннями, запровадити ефективні стратегії лікування, здійснювати підтримку психічного здоров’я пацієнтів із хронічним болем.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОСОМАТИКИ У ПРАЦІВНИКІВ ПАЛІАТИВНОГО ВІДДІЛЕННЯ КНП «ДЯДЬКОВИЦЬКА ЛІКАРНЯ З ЦЕНТРОМ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ» С. ДЯДЬКОВИЧІ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2026-01-07T09:02:36+02:00

Актуальність. Діяльність медичного персоналу паліативних відділень пов’язана з постійним психоемоційним навантаженням через взаємодію з важкохворими пацієнтами. Тривалий контакт із невиліковними хворобами та термінальними стадіями захворювань спричиняє значні зміни у психічному стані медичних працівників, що може проявлятися в психосоматичних розладах. Мета роботи – дослідити особливості психосоматичних проявів у працівників паліативного відділення КНП «Дядьковицька лікарня з центром паліативної допомоги» с. Дядьковичі Рівненської області. Матеріали та методи: теоретичні (аналіз, систематизація, узагальнення); емпіричні (анкетування, методики: «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка, опитувальник діагностики самопочуття, активності та настрою САН М. Фабрічевої, Гіссенський опитувальник психосоматичних скарг (Є. Брюхлер, Дж. Снер), методика оцінки стресостійкості та соціальної адаптації Т. Холмса та Р. Раге, опитувальник оцінки нервово-психічної стійкості (Н. Говорун), самоопитувальник стану здоров’я PHQ (Р. Шпіцер, Дж. Вільямс, К. Кронке), чотиривимірна анкета симптомів 4DSQ (Б. Терлуїн), шкала соматичних симптомів SSS-8 (скорочена версія PHQ-15) (Б. Гірк, Р. Шпіцер, Дж. Вільямс, К. Кронке)); математико-статистичні методи. Результати дослідження. У статті описано особливості психосоматики у працівників паліативного відділення. Зокрема, з’ясовано, що в них виражений середній ступінь інтенсивності психосоматичних проявів (виражені скарги на біль у різних частинах тіла – біль у грудній клітці, у спині та суглобах тощо, дещо менш проявлені шлункові та серцеві скарги, а також виснаження; головний біль, посилене серцебиття тощо); частково виражений соматоморфний розлад; прояв соматизації та тривоги, виражена тривожність, агресивність, ригідність; подекуди прояви депресії тощо. Такі прояви працівників паліативного відділення є наслідком постійного емоційного та фізичного навантаження у зв’язку із щоденною взаємодією з невиліковно хворими пацієнтами та їхніми смертями. Попри загальну тенденцію, рівень стресостійкості відрізняється: санітари виявилися найменш стійкими, тоді як лікарі завдяки досвіду та професійній підготовці краще справляються з емоційними викликами. Описано психосоматичні профілі санітарів, медичних сестер і лікарів. Висновки. Результати дослідження дозволять підвищити обізнаність про психосоматичні ризики у працівників паліативної допомоги, розробити й упровадити ефективні програми профілактики та психологічної підтримки, що сприятиме збереженню їхнього психічного та фізичного здоров’я.

КІНЕЗІОТЕЙПІНГ У КОМПЛЕКСНІЙ ПРОФІЛАКТИЦІ ТА ЛІКУВАННІ ЛАТЕРАЛЬНОГО ЕПІКОНДИЛІТУ В ТЕНІСИСТІВ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

2026-01-07T09:06:18+02:00

Актуальність. Латеральний епікондиліт (тенісний лікоть) є найпоширенішою причиною болю в лікті й зазвичай спостерігається у гравців у ракеткові види спорту із зареєстрованою частотою виникнення 9–35 % та поширеністю 14–41 % серед тенісистів. Мета – систематизувати сучасні дані щодо причин та профілактики травм у підлітків (10–19 років) у тенісі, проаналізувати ефективність кінезіотейпінгу як методу зменшення больового синдрому за наявності симптомів латерального епікондиліту. Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 16 підлітків (7 хлопців та 9 дівчат). Середній вік становив 13,5 ± 0,9 року, середня тривалість симптомів – 3,8 ± 1,2 місяця. Ураження спостерігалося у 12 правих і 4 лівих ліктях, що забезпечує гендерну рівність розподілу вибірки респондентів і дає змогу вважати вибірку репрезентативною. Опитування проводилося анонімно, через Google-форму, що забезпечує принцип конфіденційності дослідження. Результати показали, що обидва сеанси тейпування (КТ та СТ) значно зменшили біль під час розгинання зап’ястя з опором і силу хвата без болю. За допомогою КТ порівняно із СТ зменшення болю під час розгинання зап’ястя з опором зафіксовано середнє зниження на 2,1 бала за шкалою ВАШ із досягненням мінімально допустимого відхилення. Отримані результати підтверджують використання КТ як тимчасового лікування болю, спричиненого латеральним епікондилітом. Висновки. 1. Латеральний епікондиліт є поширеною травмою серед підлітків, які займаються тенісом. 2. Кінезіотейпування показало значущу ефективність у зменшенні больового синдрому за наявності латерального епікондиліту порівняно із симуляційним тейпуванням. 3. Метод КТ сприяє модуляції сенсорних сигналів, зменшенню навантаження на латеральний надвиросток і покращенню функціональних показників.4. Обмеження дослідження передбачають невеликий розмір вибірки, короткочасну оцінку ефектів (до 60 хвилин) і фіксоване навантаження, що не дає змоги екстраполювати результати на всі спортивні ситуації. 5. Для підтвердження довготривалої ефективності КТ та його впливу на спортивну продуктивність необхідні подальші дослідження з більшими вибірками та тривалішим періодом спостереження.

ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ЗАБРУДНЕННЯ НІТРАТАМИ ПИТНОЇ ВОДИ ІЗ ДЖЕРЕЛ НЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ)

2026-01-07T09:10:51+02:00

Актуальність. Забруднення питної води із джерел нецентралізованого водопостачання нітратами є актуальною невирішеною проблемою якості води для сільського населення України. Мета роботи – гігієнічна оцінка забруднення нітратами питної води із джерел нецентралізованого водопостачання. Матеріали та методи.Застосовано бібліометричні, аналітичні методи дослідження. Матеріалами досліджень слугували дані літератури та джерела офіційної статистичної інформації, зокрема Національної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні. Для аналізу стану води в Рівненській області використовували результати досліджень ДУ «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб» щодо моніторингу якості води нецентралізованого водопостачання. Результати дослідження. Узагальнено результати моніторингу якості питної води із джерел нецентралізованого водопостачання в Україні за 2008–2023 рр., які свідчать про тенденцію до зростання відсотків невідповідності за санітарно-хімічними (зокрема, нітратами) та санітарно-мікробіологічними показниками. За результатами моніторингових досліджень якості питної води нецентралізованого водопостачання в Рівненській області за 2020–2004 рр. встановлено тенденцію до зростання відсотків невідповідності за санітарно-хімічними показниками. Показано, що основною складовою невідповідності питної води нормативним вимогам за санітарно-хімічними показниками є нітратне забруднення: з 2012 зразків у 1453 (72,2 %) виявлено перевищення концентрації нітратів. Виявлено, що забруднення нітратами питної води із джерел нецентралізованого водопостачання є причиною захворюваності на метгемоглобінемію. Встановлено, що надмірне використання сільськогосподарськими виробниками азотовмісних добрив є фактором забруднення ґрунтових вод, а отже, і джерел нецентралізованого водопостачання. Обґрунтовано необхідність санітарних паспортів на колодязі, відсутність яких є грубим порушенням санітарного законодавства, що унеможливлює інвентаризацію, систематичне дослідження стану нітратного забруднення питної води, виявлення й усунення джерел такого забруднення. Визнано терміновим завданням імплементацію європейських вимог щодо запобігання забрудненню внаслідок змиву нітратів із сільськогосподарських земель в екологічне законодавство України.

ВИКОРИСТАННЯ ВІЗУАЛЬНО-АНАЛОГОВОЇ ШКАЛИ БОЛЮ ДЛЯ ОЦІНКИ НЕСПЕЦИФІЧНОГО БОЛЮ У СПИНІ СПОРТСМЕНІВ-СТРІЛЬЦІВ

2026-01-07T09:15:29+02:00

Актуальність. Неспецифічний біль у спині є одним із головних факторів зниження результатів спортсменів-стрільців як початкового, так і професійного рівня. Умови тренувань, значне статичне навантаження на спину спортсмена-стрільця з гвинтівки або пістолета через вимушене стрілецьке положення можуть суттєво нашкодити організму спортсмена. Неспецифічний біль у спині є складною та багатогранною проблемою, поширеною серед спортсменів-стрільців. Вона може впливати як на професійну діяльність спортсмена, так і на його особисте життя, не даючи можливості повноцінно відновлюватися під час міжсезонного відпочинку.Мета роботи – проаналізувати відчуття неспецифічного болю у спортсменів-стрільців за допомогою візуально-аналогової шкали болю. Матеріали та методи. Проведено опитування спортсменів-стрільців із використанням візуально-аналогової шкали болю серед осіб, які мають неспецифічний біль у спині. Результати дослідження.Проаналізувавши відчуття болю у спортсменів-стрільців за допомогою візуально-аналогової шкали болю, можна дійти висновку, що неспецифічний біль у спині є одним із головних факторів зниження спортивної активності стрільців і подальшої відмови від участі у змаганнях. Висновки. Аналіз даних показав, що більшість спортсменів мають проблему з неспецифічним болем у спині, і це може бути одним із чинників, який призводить до тимчасового припинення занять кульовою стрільбою.

РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПІДХОДИ У ЛІКУВАННІ ОПІКОВОЇ ТРАВМИ У ДІТЕЙ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНА МОДЕЛЬ З АКЦЕНТОМ НА ЛІКУВАЛЬНІ ПОЗИЦІЇ ТА ПАТОГЕНЕЗ РОЗВИТКУ ПІСЛЯОПІКОВОГО РУБЦЯ

2026-01-07T09:18:27+02:00

Актуальність. Опікові рубцеві контрактури є основним джерелом пізньої захворюваності, особливо у дітей, які продовжують рости ще довго після загоєння опіку; вони можуть обмежувати нормальний ріст, що призводить до вторинних деформацій. Мета роботи – науково обґрунтувати та розробити лікувальні позиції в гострий період опікової хвороби, враховуючи патогенез розвитку післяопікового рубця за суворого ліжкового режиму. Матеріали та методи. За допомогою пошукових баз даних мережі Internet (PubMed, Google Schoolar, PEDro, Scopus, Web of Science) проаналізовано джерела наукової інформації та матеріалів щодо лікувальних позицій за суворого ліжкового режиму з урахуванням патогенезу розвитку післяопікових рубців. Результати дослідження. Терапія та реабілітація після опіків має передбачати таке: 1) навчання пацієнта та медичного персоналу щодо реабілітації; 2) реабілітаційну оцінку; 3) лікувальні позиції (позиціонування); 4) вправи для покращення м’язової сили, витривалості, рівноваги, координації та серцево-легеневої функції, а також профілактики тромбозу глибоких вен і пролежнів; 5) шинування для запобігання та зменшення деформації та підтримки функції суглоба; 6) фізичну терапію для сприяння загоєнню ран і контролю інфекції; 7) фізіотерапію за наявності патологічних контрактур гіпертрофічного рубця, набряків кінцівок, гострих і хронічних запалень, болю та свербінні; 8) комплексне лікування патологічних рубців, як-от пресотерапія, масаж, розтяжка, шинування; 9) ліки для полегшення таких симптомів, як біль, свербіж і порушення сну; 10) психологічну оцінку, консультування та терапію; 11) моніторинг і лікування розладів харчування та функцій органів. Висновки. Аналіз сучасної науково-методичної літератури, узагальнення досвіду провідних фахівців і результатів власних досліджень свідчать про те, що успішне відновлення дітей після термічного опіку залежить від правильного підібраних відновних заходів, особливо в період відновлення, і адекватності заходів фізичної терапії. Лікувальні позиції (позиціонування) відіграють критично важливу роль у реабілітації післяопікової травми. Це не просто пасивна міра, а активний елемент лікувального процесу.

СТАН ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАННЯ ГЕПАТИТУ С ПРОТИВІРУСНИМИ ПРЕПАРАТАМИ ПРЯМОЇ ДІЇ В РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЗА ПЕРІОД 2013–2023 РОКИ

2026-01-07T09:22:16+02:00

Актуальність. У статті висвітлено стан дослідження проблеми лікування гепатиту С противірусними препаратами прямої дії в Рівненській області за 2013–2023 роки. Мета роботи: проаналізувати стан лікування гепатиту С противірусними препаратами прямої дії в Рівненській області за 2013–2023 роки.Матеріали та методи. У роботі використовувались аналітичні прийоми епідеміологічного методу, описовий, статистичний та графічні методи..Результати. У 2020 році противірусну терапію препаратами прямої дії отримали 5,52 % хворих хронічним гепатитом С, у 2021 році – 5, 61 %, в 2022 році цей показник склав 4,3 %, а в 2023 році досяг 6,48 %.За період 2016–2023 рр. в ЛДЦ Рівненської ЦМЛ на диспансерному обліку перебувало 5 432 хворих ХГС, курс лікування противірусними препаратами прямої дії (препаратами-дженериками) отримали 1413 (26,0 %) хворих ХГС. Ефективність лікування склала 97–98%. Нижчі показники охоплення лікуванням ПППД відмічаються серед хворих ХГС Зарічненської, Радивилівської, Гощанської, Корецької громад.Висновки. Встановлено, що в ході виконання Державної програми лікування хворих на хронічний ГС за державні кошти та з метою реалізації Глобальної стратегії з елімінації вірусних гепатитів до 2030 року на базі РОЛДГЦ КНП «ЦМЛ» РМР станом на 01.01.2024 року було проліковано 1 413 хворих ХГС.З метою забезпечення виконання заходів стратегії елімінації вірусних гепатитів С до 2030 р. необхідно систематично проводити аналіз повноти охоплення лікуванням ПППД пацієнтів з ХГС в цілому по області, а також серед окремих громад і закладів охорони здоров’я.

СИЛОВІ ТРЕНУВАННЯ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ 5–6-Х КЛАСІВ: ДОСВІД ФАХІВЦІВ США

2026-01-07T09:31:58+02:00

Актуальність. В умовах сучасного суспільства, що характеризується зростаючим рівнем гіподинамії, цифрової залежності та зниженням рухової активності дітей шкільного віку, особливої важливості набуває проблема забезпечення якісної фізичної підготовки учнів. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, більшість дітей і підлітків не досягають рекомендованого рівня щоденної фізичної активності, що сприяє формуванню хронічних захворювань, порушень постави, ожиріння та низького рівня м’язового тонусу вже в молодшому шкільному віці. Мета: узагальнення та аналіз досвіду впровадження елементів силової підготовки на уроках фізичної культури учнів 5–6-х класів у США, з акцентом на методичні підходи, принципи безпечного навантаження та практичні форми організації занять, з подальшим обґрунтуванням можливостей адаптації цього досвіду до умов української шкільної освіти.Методи дослідження: аналіз, узагальнення наукової літератури: щодо тренування з опором для молоді та дітей (Файгенбаум, А.Д. та Стрікер, П.Р.) вивчення наукових статей: щодо оцінки охоплення, ефективності, впровадження та підтримки програми силових тренувань для підлітків (Кеннеді, С.Г. та Лі, З.). Щодо методичних рекомендацій силових тренувань учнів розглянуто (Москаленко Н. В., Сороколіт Н. С., Турчик І. Х., Шиян Б.М. та Майєрс А.) Результати дослідження: Узагальнені матеріали наукових публікацій дозволяють сформулювати такі ключові результати: По-перше, американські фахівці відзначають про користь силових вправ для дітей 10–12 років за умови правильної організації занять. Під наглядом підготовленого фахівця й за дотримання вікових норм, силове тренування не лише не шкодить здоров’ю дитини, а навпаки – сприяє гармонійному розвитку м’язово-скелетної системи, укріпленню суглобів, покращенню постави та загального самопочуття. По-друге, методичні засади, сформульовані AAP та NSCA, підкреслюють необхідність використання вправ із власною вагою тіла, поступового зростання навантаження, акценту на техніку, індивідуалізацію та інклюзивність. Такі принципи роблять силове тренування доступним і ефективним для широкого кола учнів, незалежно від початкового рівня фізичної підготовленості. По-третє, організаційні моделі уроків у США демонструють гнучкість і педагогічну адаптивність. Формати коротких силових комплексів, станційного тренування (PE circuits), а також ігрових форм роботи дозволяють вписати силові елементи в рамки стандартного уроку, не порушуючи освітніх норм і зберігаючи інтерес учнів. Інтеграція з аеробними вправами, використання кольорового маркування, модифікація рівня складності кожної вправи – усе це створює сприятливі умови для ефективного навчання. Висновки. Таким чином, досвід США щодо впровадження силових елементів у шкільну фізичну культуру є науково обґрунтованим, педагогічно виваженим та практично адаптивним. Його впровадження в українській освітній системі з урахуванням національних особливостей, кадрових ресурсів і матеріально-технічної бази є перспективним напрямом модернізації фізичного виховання.

ВПЛИВ СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКОЇ ДІЄТИ НА ПЕРИФЕРИЧНУ ТА ЦЕНТРАЛЬНУ ВТОМУ ПІД ЧАС ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ В АТЛЕТІВ

2026-01-07T09:36:26+02:00

Актуальність. Середземноморська дієта в сучасному світі вважається основною здорового та якісного харчування серед усіх верств населення. Проте вплив такого харчування на результативність тренувань спортсменів маловивчений. Відомо, що під час активних фізичних навантажень організм потребує колосальних об’ємів білків, жирів та вуглеводів. Мета роботи – оцінити вплив середземноморської дієти (СМД) на витривалість спортсменів під час фізичних навантажень. Для цього було проведено широкий систематичний пошук літератури в базах даних PubMed, Scopus і Web of Science, включно з рандомізованими контрольованими дослідженнями, систематичними оглядами та метааналізами. Результати дослідження. Було виявлено, що середземноморська дієта часто асоціюється зі зниженням маркерів окисного стресу та запалення, швидшим відновленням після інтенсивних навантажень і поліпшенням суб’єктивного відчуття втоми в різних групах атлетів. Фізіологічні механізми, які лежать в основі виявлених ефектів, включають антиоксидантний ефект поліфенолів, протизапальну дію омега-3 поліненасичених жирних кислот і покращену судинну реактивність через нітрати з овочів. Проте через малий розмір вибірок і відсутності порівняння з плацебо в більшості оглянутих публікацій потребуються подальші дослідження для визначення оптимального харчування в спортсменів у період активних фізичних навантажень. Висновки. Середземноморська дієта є перспективним харчовим паттерном для зменшення периферичної та потенційно центральної втоми у спортсменів, але для остаточних клінічних рекомендацій потрібні добре сплановані, довготривалі дослідження із стандартизованими протоколами та контролем макронутрієнтного забезпечення.

ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ЗА ПАРАМЕТРАМИ МУЛЬТИФАКТОРНОГО ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ В ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ ПІСЛЯ РЕЗЕКЦІЇ ПЕЧІНКИ З ПРИВОДУ КОЛОРЕКТАЛЬНИХ МЕТАСТАЗІВ

2026-01-07T09:40:19+02:00

Актуальність. Колоректальний рак є однією з провідних причин онкологічної захворюваності та смертності у світі. У значної частини пацієнтів діагностують метастази в печінку, лікування яких передбачає резекцію органа, що є високоінвазивним втручанням і суттєво знижує функціональні резерви організму. Традиційні протоколи відновлення (модифікація харчування, рухові обмеження, спостереження) не забезпечують достатнього відновлення якості життя, що обґрунтовує потребу в упровадженні структурованих програм фізичної терапії. Мета роботи – оцінити ефективність комплексної програми фізичної терапії у пацієнтів похилого віку після резекції печінки з приводу колоректальних метастазів за параметрами мультифакторної якості життя.Матеріали та методи. Обстежено 96 осіб віком 60–75 років (69,2 ± 0,8). Контрольну групу становили 33 особи без онкопатології. До групи порівняння (31 пацієнт) увійшли хворі після резекції печінки, які відновлювалися за стандартними протоколами. Основну групу (32 пацієнти) становили особи, які протягом 6 місяців проходили комплексну програму фізичної терапії, що передбачала силові, аеробні та дихальні вправи, тренування ходи й рівноваги, телереабілітацію та освітній компонент. Якість життя оцінювали за опитувальниками SarQoL, EORTC QLQ-C30 та SF-36 на етапах до втручання та через 6 місяців. Результати дослідження. У групі порівняння через 6 місяців відзначено помірні покращення: загальний стан здоров’я за QLQ-C30 зріс на 13,3 %, фізичне функціонування – на 10,3 %, рольове – на 11,1 %, емоційне – на 16,4 %, соціальне – на 11,8 %. Водночас когнітивне функціонування знизилося на 3,6 %, а біль та нудота залишилися без суттєвих змін. В основній групі комплексна програма фізичної терапії забезпечила більш виражений приріст: фізичне функціонування – на 27,3 %, рольове – на 30,5 %, емоційне – на 18,6 %, соціальне – на 16,7 %. Найбільше зниження симптомів зафіксовано щодо втоми (34,0 %) та діареї (13,8 %). За SF-36 у групі порівняння зростання становило 18,8 % у фізичному функціонуванні та 21,8 % в інтенсивності болю, тоді як в основній групі приріст цих показників становив 31,4 та 28,8 % відповідно, а психічне здоров’я покращилося на 35,3 %. За SarQoL найбільші позитивні зміни спостерігалися щодо активностей повсякденного життя (33,9 %), здатності до пересування (32,2 %) та зменшення страхів (35,2 %).Висновки. Комплексна програма фізичної терапії у пацієнтів похилого віку після резекції печінки з приводу колоректальних метастазів забезпечує системне покращення мультифакторної якості життя, стабілізує психоемоційний стан і підвищує соціальну активність. Отримані результати підтверджують доцільність інтеграції програм фізичної терапії до стандартних клінічних маршрутів ведення пацієнтів із колоректальним раком у віддалений післяопераційний період.

РОЛЬ ВЕРТИКАЛІЗАЦІЇ В РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІСЛЯ НЕЙРОХІРУРГІЧНИХ ВТРУЧАНЬ І НЕВРОЛОГІЧНИХ ТРАВМ

2026-01-07T09:47:09+02:00

Актуальність. У контексті збройного конфлікту в Україні зростає кількість військовослужбовців із тяжкими неврологічними травмами та наслідками нейрохірургічних втручань. Одним із ключових компонентів ранньої реабілітації таких пацієнтів є вертикалізація. Своєчасне впровадження вертикалізації дає змогу зменшити ризики ускладнень, сприяє мобілізації та поліпшенню функціонального прогнозу. Мета дослідження – узагальнити сучасні наукові дані щодо впливу вертикалізації (пасивної, механічної, роботизованої) на фізіологічний і функціональний стан військовослужбовців із тяжкими черепно-мозковими травмами, спінальними ушкодженнями та іншими неврологічними захворюваннями на основі огляду наявної літератури та клінічного досвіду. Матеріали та методи. Методи дослідження: загальнонаукові методи, що ґрунтуються на аналізі наукових публікацій та даних публікацій українських і закордонних фахівців, практичних рекомендацій стосовно реабілітаційного менеджменту військовослужбовців травматичного, неврологічного профілю та терапевтичного впливу на різні компоненти патологічного стану пацієнтів. Результати дослідження. Реабілітація військовослужбовців після тяжких черепно-мозкових і спінальних ушкоджень, отриманих унаслідок бойового поранення, є складним процесом. Однією з критичних цілей ранньої реабілітації є запобігання ускладненням, зумовленим тривалою іммобілізацією, як-от респіраторні захворювання, периферичні проблеми тощо. Дослідження показали, що вертикалізація, наприклад, за допомогою стіл-вертикалізатора, може покращити рівень когнітивних функцій, моторного відновлення у пацієнтів з ушкодженням нервової системи. Впровадження роботизованих систем дає змогу безпечно здійснювати вертикалізацію з кроковими рухами, виконанням щоденних активностей, функціональною електростимуляцією, що додатково активує м’язи ніг і знижує ризик синкопальних станів. Ранні реабілітаційні втручання, зокрема вертикалізація, можуть знизити ці ризики й покращити результати одужання. Висновки. Вертикалізацію слід розглядати як пріоритетне втручання в ранніх реабілітаційних програмах для поранених військовослужбовців, що сприяє функціональному відновленню та запобіганню вторинним ускладненням після черепно-мозкових травм, ушкоджень спинного мозку, хірургічних втручань.

ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ, ЕРГОТЕРАПІЯ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ЗАКРИТОГО ТИПУ

2026-01-07T09:51:16+02:00

Актуальність. Черепно-мозкова травма (ЧМТ) належить до найпоширеніших видів травматизму та є однією з провідних причин інвалідизації і смертності серед осіб працездатного віку. Летальність за тяжкої ЧМТ у кілька разів перевищує показники серцево-судинних і онкологічних захворювань, а стійке зниження працездатності спостерігається у понад половини постраждалих. За даними ВООЗ, щорічна кількість пацієнтів із ЧМТ зростає приблизно на 2 %, що зумовлює вагомий соціально-економічний тягар. В умовах воєнних дій в Україні частота бойових черепно-мозкових травм різко збільшується, що підвищує потребу в ефективних програмах відновлення. Середні та тяжкі ЧМТ часто супроводжуються стійкими моторними й когнітивними порушеннями, поведінковими та психоемоційними розладами, які ускладнюють повернення пацієнтів до повноцінного життя та професійної діяльності. Сучасні міжнародні клінічні настанови наголошують на ранньому початку, мультидисциплінарності та індивідуалізації реабілітації. Водночас в Україні залишається актуальною потреба в адаптації доказових підходів до національних умов і в розробленні інтегрованих програм фізичної та ерготерапії. Отже, узагальнення сучасних наукових даних і клінічного досвіду щодо відновлення моторних і когнітивних функцій після середньої та тяжкої ЧМТ має важливе практичне й соціальне значення. Мета дослідження – узагальнити сучасні наукові дані щодо реабілітації пацієнтів після середньої та тяжкої черепно-мозкової травми закритого типу, з особливим акцентом на новітні публікації українських авторів. Матеріали та методи. У роботі використано порівняльно-аналітичний метод і метод систематизації даних. Пошук проводився серед статей у фахових українських виданнях та матеріалах наукових конференцій. Аналіз передбачав систематизацію та порівняння клінічних і реабілітаційних підходів, описаних у вибраних джерелах, із метою виявлення оптимальних стратегій фізичної та ерготерапії в разі наслідків черепно-мозкової травми. Результати дослідження. Проведений порівняльно-аналітичний огляд сучасних українських наукових джерел дав змогу систематизувати ключові напрями реабілітації осіб після середньої та тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ). Встановлено, що ранній початок і безперервність реабілітаційних заходів у мультидисциплінарній команді є провідними чинниками успішного відновлення. Серед найефективніших методів фізичної терапії виділено кінезіо- та механотерапію, лікувальну гімнастику, дозовану ходьбу, дихальні тренування та лікування положенням. Ерготерапія, спрямована на відновлення навичок самообслуговування, побутової та професійної активності, істотно підвищує рівень функціональної незалежності пацієнтів, забезпечує їх соціальну та професійну реінтеграцію. У військовому контексті доведено необхідність поєднання фізичних методів із психоемоційною підтримкою, когнітивно-поведінковою терапією та програмами подолання посттравматичного стресового розладу. Особливу увагу приділено методам, що стимулюють нейропластичність: сенсорній стимуляції, навчально-перенавчальним руховим технікам, використанню комп’ютерних і відеотехнологій. Висновки. Ефективне відновлення пацієнтів після середньої та тяжкої черепно-мозкової травми закритого типу забезпечує ранній, безперервний та індивідуалізований мультидисциплінарний підхід. Ключову роль відіграє поєднання фізичної терапії (кінезіотерапії, лікувальної гімнастики, механотерапії, дозованої ходьби, дихальних тренувань) та ерготерапії, спрямованої на відновлення повсякденних і професійних навичок та соціальну реінтеграцію. Важливими складовими є стимуляція нейропластичності та використання стандартизованих шкал оцінювання, що дають можливість об’єктивно відстежувати динаміку відновлення. У контексті воєнних дій потрібне посилення психоемоційної підтримки та міжсекторальної співпраці для забезпечення повноцінної соціально-професійної адаптації пацієнтів.

КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА НАЯВНИХ ДЕТЕРМІНАНТ ТА ЧИННИКІВ РИЗИКУ У ПІДВИЩЕННІ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ СЕРЕД КЕРІВНИКІВ ОРГАНІВ І ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ЗА НАСЛІДКАМИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ)

2026-01-07T09:58:13+02:00

Актуальність. Апріорним науковим фактом є те, що підвищений артеріальний тиск є ключовим фактором ризику серцево-судинних захворювань і однією з провідних причин захворюваності та смертності населення у світі. Не є винятком і керівники органів та закладів охорони здоров’я, які працюють за умов високого професійного навантаження та багатофакторного стресу, проте наукові дані такого змісту щодо цієї професійної категорії відсутні. Проведення емпіричного соціологічного дослідження серед цієї когорти створює науково обґрунтовану базу для раннього виявлення факторів ризику, їх корекції, підвищення професійної ефективності та зміцнення здоров’я керівників, що робить роботу актуальною та значущою. Метою дослідження є ідентифікація та системна оцінка ключових детермінант і чинників ризику підвищення артеріального тиску серед керівників органів і закладів охорони здоров’я на основі соціологічного аналізу та принципів концептуальної моделі встановлення причинно-наслідкових зв’язків у біопсихосоціальному стані населення. Методи дослідження. Проведено кількісне одноразове опитування n = 327 керівників медичних закладів і органів охорони здоров’я Львівської області (Р = 83,4 %, SE = 1,12 %, Е = ±2,2 %, p < 0,001) за авторською анкетою для виявлення факторів ризику серцевосудинної патології. Обробку даних виконано у MS Excel (2021) із використанням медико-статистичних методів та принципів концептуальної моделі встановлення причинно-наслідкових зв’язків у біопсихосоціальному стані населення, що базувалося на принципах системності. Результати. Значущий позитивний зв’язок виявлено між поведінковими дистракторами та зниженням адаптаційного потенціалу (ZFR = 4,20; r = +0,31; β = +0,31; p = 0,0053), де найпоширенішими є встановленні такі чинники ризику: куріння (Р = 56,88 %), вживання алкоголю (Р = 54,43 %), недотримання принципів здорового способу життя (Р = 53,82 %), гіподинамія (Р = 41,28 %), нерегулярне харчування (Р = 47,40 %) та порушення сну (Р = 29,05 %), що мають кумулятивний вплив на здоров’я та асоціюються з підвищенням артеріального тиску й сукупно підвищують ризик серцево-судинних захворювань, чим і обмежується здатність управлінців ефективно реагувати на стресові, професійні та організаційні виклики. Висновки. Наслідки переконливо засвідчують про потребу у впровадженні цілеспрямованих програм підтримки здоров’я керівників органів і закладів охорони здоров’я усіх рівнів, спрямованих на корекцію у них поведінкових патернів, підвищення здоров’язбережувальної компетентності та зниження ризику серцево-судинних захворювань.

ВПЛИВ ФІЗИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ТА НУТРИЦІОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЖІНОК У ПЕРІОД МЕНОПАУЗИ: ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

2026-01-07T10:08:19+02:00

Актуальність. Менопауза є ключовим етапом у житті жінки, цей перехід характеризується суттєвими гормональними змінами, які провокують широкий спектр вазомоторних, урогенітальних та психосоматичних симптомів, що можуть значно погіршувати якість життя. Хоча замісна гормональна терапія є ефективною, зростає потреба в об’єктивній оцінці та впровадженні безпечних немедикаментозних стратегій, таких як фізична активність, дієтичні добавки та фітотерапія, для поліпшення загального самопочуття. Мета та завдання. Метою даного дослідження є систематичний огляд наявних наукових праць щодо впровадження ефективних немедикаментозних стратегій покращення якості життя жінок у період менопаузи.Методи дослідження. Для огляду було проведено пошук у наукових базах даних (PubMed, Scopus, Web of Science) за ключовими словами, що стосуються менопаузи, фізичної активності, харчування та якості життя. Включені були оригінальні статті, рандомізовані контрольні дослідження та огляди про немедикаментозні втручання. Відбір публікацій здійснювався двома незалежними експертами у два етапи (скринінг за заголовком/ анотацією та оцінка повного тексту) для забезпечення релевантності та об’єктивності.Результати дослідження. Регулярна фізична активність, зокрема аеробні вправи, визнана першочерговим немедикаментозним втручанням, оскільки вона не лише зменшує ризик хронічних захворювань, але й ефективно пом’якшує вазомоторні, психічні, соціальні та фізичні прояви менопаузи. Фізичні вправи є життєво необхідним інструментом для боротьби з центральним ожирінням та саркопенією – процесами, які прискорюються через гормональні зміни та значно збільшують ризик метаболічного синдрому (до 60%). Додатково, силові тренування необхідні для покращення м’язової активності та щільності кісток.Паралельно, харчування відіграє ключову роль, особливо у здоров’ї кісток: втрата кісткової маси різко прискорюється в менопаузі, підвищуючи ризик остеопорозу. Тому критично важливим є оптимальне споживання кальцію та вітаміну D для запобігання переломам. Дієта має бути нутрієнтно насиченою, з адекватним вмістом білка для підтримки м’язової маси. Крім того, цілеспрямоване включення фітоестрогенів (наприклад, із сої, насіння льону, звіробою, фенхелю) доводить свою високу ефективність як альтернатива гормональним препаратам для полегшення вазомоторних, психологічних та сексуальних симптомів.Висновки. Комплексна інтеграція фізичної активності та нутріціологічної корекції становить фундаментальну немедикаментозну стратегію для підтримки здоров’я та підвищення якості життя жінок у період менопаузи. Аеробні та силові вправи ефективно зменшують вираженість менопаузальних симптомів, тоді як стратегічне планування дієти, збагаченої кальцієм, вітаміном D та фітоестрогенами, слугує життєво важливим терапевтичним інструментом для запобігання остеопорозу та метаболічним порушенням.

ОШИРЕНІСТЬ НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН У ГЛОБАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

2026-01-07T10:17:00+02:00

Актуальність. Наркозалежність є глобальною загрозою, що охоплює всі континенти та має серйозні соціально-економічні наслідки. Мета роботи ‒ дослідження й аналіз поширеності наркотичних речовин у сучасному світі з акцентом на регіональні особливості. Матеріали та методи. Під час дослідження було проаналізовано актуальні наукові публікації, звіти міжнародних організацій, як-от Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC). Це дало змогу виявити й оцінити масштаби проблеми, а також визначити основні виклики, пов’язані з глобальним поширенням наркотичних речовин. Результати дослідження. Європа є головним ринком споживання наркотиків, зокрема канабіса, кокаїну, амфетамінів та синтетичних речовин (MDMA). Азія залишається центром виробництва та транзиту наркотиків: Золотий трикутник (М’янма, Лаос, Таїланд) є осередком виробництва героїну, Афганістан – лідером з виробництва опіатів, а в Південно-Східній Азії поширюються метамфетамін і нові психоактивні речовини. Північна Америка переживає опіоїдну кризу через фентаніл, що спричинив рекордну смертність. Основними виробниками наркотиків залишаються Колумбія, Болівія та Перу, а головними споживачами – США та Західна Європа. Африка стає ключовим транзитним вузлом, особливо для кокаїну та героїну. Найпоширеніший наркотик в Африці – канабіс, а зловживання трамадолом спричиняє серйозні проблеми. Австралія та Нова Зеландія мають високий рівень споживання кокаїну, MDMA та канабіса, особливо серед молоді. Ефективна боротьба з наркозалежністю потребує комплексного міжнародного підходу для зменшення попиту та пропозиції наркотиків, посилення контролю над їх виробництвом і розповсюдженням та профілактичних заходів. Висновки. Залежність від наркотиків є глобальною загрозою. Вивчення цієї проблеми дає змогу виявити основні регіони виробництва, транзиту та споживання наркотиків, а також оцінити їхній вплив на здоров’я, безпеку та соціально-економічну ситуацію в різних країнах.Розуміння цих процесів є критичним для розробки ефективних політик боротьби з наркотиками та зниження їх негативних наслідків для суспільства. Європа є основним регіоном споживання наркотиків, як-от канабіс, кокаїн, амфетаміни і героїн, а також лідирує в ринку синтетичних речовин. Азія – головний виробник і транзитний хаб героїну та метамфетаміну. Північна Америка стикається з опіоїдною кризою, зокрема через фентаніл, а також зростає споживання кокаїну та метамфетаміну. Африка стає важливим ринком збуту і транзитним вузлом для наркотиків. В Австралії та Новій Зеландії високий рівень споживання кокаїну та метамфетаміну.

РОЛЬ АДАПТИВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ У ФОРМУВАННІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОЇ ПОВЕДІНКИ

2026-01-07T10:22:19+02:00

Актуальність. У сучасному суспільстві питання збереження і зміцнення здоров’я набуває дедалі більшої значущості, оскільки спосіб життя людини є одним із головних чинників, що безпосередньо впливає не лише на її фізичний і психологічний стан, а й на соціальне благополуччя, емоційну стабільність, професійну реалізацію, здатність до міжособистісної взаємодії та загальну якість життя. Мета роботи ‒ дослідити взаємозв’язок між індивідуальними особливостями адаптивних можливостей та здоров’язберігаючою поведінкою. Матеріали та методи. Використано методи кореляційно-регресійного аналізу, аналітичний і системний підходи для обробки й інтерпретації даних. Також застосовано методику «Адаптивність» (за А. Г. Маклаковим і С. В. Чермяніним). Шляхом випадкового відбору були обрані 73 медичні сестри клінічної лікарні. Результати дослідження.Вплив показників адаптивних можливостей на здоров’язберігаючу поведінку полягає в тому, що високий рівень адаптивних можливостей допомагає людині ефективно реагувати на стреси, підтримувати фізичне, психічне здоров’я та здорові звички. Такі показники, як поведінкове регулювання, комунікативний потенціал і моральні орієнтири, особистісний адаптаційний потенціал, сприяють дотриманню здоров’язберігаючої поведінки, ефективному спілкуванню та збереженню моральної стабільності. Зокрема, високий рівень адаптивних можливостей дає змогу індивіду зберігати мотивацію до здорової поведінки навіть у складних обставинах, управляти стресом, ефективно спілкуватися з іншими та підтримувати моральну стабільність. Це, зі свого боку, сприяє дотриманню здорових звичок, уникненню шкідливих впливів і активному збереженню здоров’я. Таким чином, високі показники адаптивних можливостей є важливим фактором, що підтримує здоров’язберігаючу поведінку, забезпечуючи індивіду стабільність і ефективність у взаємодії з навколишнім середовищем і власним здоров’ям.Висновки. Проведений аналіз показує наявність вагомого взаємозв’язку між поведінковим регулюванням, комунікативним потенціалом, моральною нормативністю й особистісним адаптаційним потенціалом. Для досягнення високого рівня здоров’язберігаючої поведінки важливо комплексно розвивати всі аспекти адаптивних можливостей, забезпечуючи гармонійний розвиток моральної нормативності, поведінкового регулювання, комунікативного й особистісного адаптаційного потенціалу.

ВПЛИВ ЛЕГКОЇ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ НА ФІЗИЧНИЙ ТА ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТАН ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

2026-01-07T10:26:17+02:00

Актуальність. Черепно-мозкова травма є однією з найпоширеніших і найсерйозніших травм в учасників бойових дій на сьогодні. Військовослужбовці є одними з тих, хто перебуває під найбільшим ризиком отримання черепно-мозкової травми, адже щодня їх оточують вибухи від снарядів, мін та прильотів ракет, і все це є чинником отримання контузії, яка в подальшому може спричиняти неврологічні розлади, які чинитимуть негативний вплив на їхній фізичний і психоемоційний стан. Хоча симптоми струсу мозку й інших форм ЛЧМТ зазвичай проходять протягом кількох тижнів, усе ж у 10–15 % людей можуть розвиватися тривалі симптоми. Мета – оцінити вплив легкої черепно-мозкової травми на фізичний та психоемоційний стан військовослужбовців. Матеріали та методи. У дослідженні використовувалися такі методи: аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури (Pubmed, PedRo), соціологічні методи (візуально-аналогова шкала болю – VAS, шкала депресії Бека, шкала Берга), медико-біологічні методи (таблиця Шульте, тест «Встань та йди», та методи математичної статистики. Дослідження було проведено в ТМО 1 лікарня Святого Луки м. Львова. У дослідженні взяли участь 15 пацієнтів після легкої черепно-мозкової травми на 12-й день (±1 день) після переведення у відділення реабілітації. Середній вік пацієнтів становив 27,3 ± 3,5 року. Результати дослідження. За візуально аналоговою шкалою у 27 % пацієнтів головний біль був слабким і не викликав значного дискомфорту, у 60 % пацієнтів біль був помірним і спричиняв певний дискомфорт у повсякденній діяльності, а у 13 % пацієнтів біль був сильним, що викликав значний дискомфорт у повсякденні. У значеннях показників опитування контролю обмеження запаморочення у 53 % пацієнтів було легке запаморочення під час виконання повсякденних справ, у 40 % пацієнтів воно було помірне та в 7 % пацієнта було виражене запаморочення. Після визначення концентрації та уваги за таблицею Шульте було виявлено, що жоден із пацієнтів не показав відмінного результату, 73 % пацієнтів показали добрий результат, а 27 % – задовільний. Визначення рівноваги показало, що всі пацієнти мають хорошу рівновагу, але все ж у 5 з них під час деяких завдань виникали труднощі у їх виконанні, а саме ці пацієнти не змогли виконати стояння на одній нозі без сторонньої допомоги, а у 2 із них виникало сильне головокружіння під час повороту на 360°. Обстеження якості сну показало, що в 47 % пацієнтів були проблеми зі сном, а у 20 % – навпаки, була надмірна сонливість.У більшості учасників дослідження, які мали виражений головний біль, також були зменшені концентрація та увага, погіршена рівновага та більш виражена депресія. Висновки. Аналіз отриманих результатів дослідження показує, що пацієнти після легкої та середньої черепно-мозкової травми мають неврологічну симптоматику, яка впливає на їхній фізичний та психоемоційний стан.

ВІДДАНІСТЬ НАУЦІ: СТОРІНКАМИ НАУКОВИХ ЗДОБУТКІВ ВІДОМОГО НАУКОВЦЯ ГІГІЄНІСТА, ТОКСИКОЛОГА ТА ПЕДАГОГА БОРИСА МИХАЙЛОВИЧА ШТАБСЬКОГО (ДО 95-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ (1929–2017))

2026-01-07T10:29:15+02:00

Актуальність. У червні 2024 р. доктору медичних наук, професору Борису Михайловичу Штабському, відомому вченому гігієністу і токсикологу, педагогу вищої школи, лауреату премії імені Ю. С. Кагана Українського наукового товариства токсикологів, виповнилося б 95 років від дня народження. Його наукові праці мають науково-теоретичний і експериментально-прикладний характер. Мета роботи – простежити науковий шлях, висвітлити основні наукові напрями та здобутки проф. Б. М. Штабського. Матеріали та методи. Наукові праці проф. Б. М. Штабського та джерела життєпису науковця. Методи: пошуковий, описовий, аналітичний. Результати дослідження. Основними напрямами наукових досліджень у сфері гігієни та профілактичної токсикології проф. Б. М. Штабського є опрацювання фундаментальних методологічних проблем вивчення токсичності й небезпечності шкідливих хімічних речовин та їхнє гігієнічне нормування в об’єктах довкілля і харчових продуктах, профілактика хімічної екопатології. До найважливіших загальновизнаних наукових досягнень Бориса Михайловича належать опрацьовані оригінальні концепції кумуляції ксенобіотиків, їхньої комбінованої дії, системного регламентування ксенобіотиків за звичайних та екстремальних умов, розроблення методології аналізу дозових залежностей і донозологічних станів, методичних підходів до регламентації ксенобіотиків у воді водойм, повітрі, харчових продуктах, нових критеріїв і методів оцінки токсичності та кумуляції ксенобіотиків, хімічної безпеки дитячого й дорослого населення. Висновки. Наукові напрацювання проф. Б. М. Штабського використовуються під час проведення наукових досліджень, слугуватимуть прийдешнім поколінням науковців, лікарів-профілактиків, лікарів-клініцистів, студентів-медиків, здобувачів спеціальності «громадське здоров’я».