Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право»

Методи, що застосовуються при виявленні слідів рук при призначенні комплексної експертизи (дактилоскопічної, молекулярно-генетичної), аспекти вилучення і паку- вання об’єктів біологічного походження

А. І. Бордюк — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються сучасні методи виявлення та вилучення слідів рук під час проведення комплексної експертизи, що поєднує дактилоскопічний і молекулярно-генетичний аналіз. Комплексні експертизи є одним із найбільш потужних інструментів у криміналістиці для ідентифікації осіб, дозволяють отримати як дактилоскопічні дані (відбитки пальців), так і генетичний матеріал (ДНК), який може бути використаний для ідентифікації підозрюваних чи жертв злочинів. Особлива увага приділяється методам вилучення біологічних об’єктів і важливості правильного їх пакування для збереження доказів, що унеможливлює їх пошкодження або забруднення. Розглянуто застосування таких методів: використання дактилоскопічних порошків, чотириокису рутенію та лазерної люмінесценції. Також висвітлено аспекти використання молекулярно-генетичних методів, зокрема ПЛР, для аналізу біологічних матеріалів. Висновки наголошують на важливості комплексного підходу, який забезпечує точність і надійність доказової бази в розслідуванні кримінальних справ.

Формування доброчесності у судді: досвід України та міжнародні стандарти

О. П. Герасимчук — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

Формування доброчесності суддів є важливою складовою розвитку ефективної правової системи, що сприяє верховенству права та підвищенню довіри громадян до судової влади. Доброчесність судді визначається як поєднання професійних і моральних якостей, що гарантують виконання обов’язків у межах найвищих етичних стандартів. В Україні, яка проводить судову реформу, це питання набуває особливої актуальності в контексті боротьби з корупцією та підвищення прозорості. Формування доброчесності суддів передбачає поєднання особистих якостей, освітніх програм, громадського контролю й інституційних механізмів. Важливу роль у цьому процесі відіграють юридичні заклади вищої освіти, де майбутні судді набувають необхідних знань з етики, антикорупційних практик і професійної відповідальності. Український досвід та міжнародні практики показують важливість міждисциплінарного підходу до формування доброчесності через інтеграцію теоретичних знань і практичних навичок. Заклади вищої освіти стають основою для формування нової генерації суддів, здатних вирішувати складні юридичні й етичні питання в умовах високих моральних стандартів. Це важливий крок до створення прозорої, незалежної та етично стійкої судової системи в Україні.

Чому Данило Романович прийняв королівську корону?

П. М. Кралюк — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується історичний контекст і політичні мотиви прийняття королівської корони Данилом Романовичем, князем Галицько-Волинської держави, у 1253 році. Автор аналізує традиційне уявлення про коронацію як спробу сформувати антитатарську коаліцію під егідою Риму. На основі «Галицько-Волинського літопису» розглядаються ключові обставини, зокрема роль Папи Інокентія IV, обіцянки військової підтримки та залучення польських правителів. Особливу увагу приділено взаємодії Данила із сусідніми державами – Польщею, Угорщиною, Литвою, а також його відносинам із Золотою Ордою. У статті розкриваються дипломатичні й військові аспекти політики Данила, включно з боротьбою за австрійську спадщину, відносинами з Тевтонським орденом і складнощами у відносинах із литовським князем Міндовгом. Автор підкреслює, що коронація стала символом не лише політичного, але й релігійного виклику, зважаючи на релігійну ситуацію в регіоні. На думку автора, рішення про коронацію було стратегічним кроком Данила, спрямованим на послаблення залежності від Золотої Орди та демонстрацію претензій на об’єднання всіх руських земель.

Злочини проти людяності, що вчиняються Росією проти України: перспективи роз- гляду у Міжнародному кримінальному суді

М. А. Матвійчук, О. П. Герасимчук — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізується проблема злочинів проти людяності, які вчиняє Російська Федерація під час збройної агресії проти України, та оцінюються перспективи їхнього розгляду в Міжнародному кримінальному суді (МКС). Дослідження спирається на аналіз міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевських конвенцій та Римського статуту, а також звітів міжнародних організацій і судової практики. Авторами розглянуто систематичні атаки на цивільне населення, як-от ракетні удари, руйнування лікарень, депортації та катування. Особливу увагу приділено механізмам документування злочинів, зокрема фіксації свідчень, використанню технологій і міжнародної співпраці. Ратифікація Римського статуту Україною та відкриття офісу МКС у Києві підкреслюють зростання ролі міжнародного правосуддя в розгляді таких справ. Однак науковці звертають увагу на виклики, зокрема політичний тиск, труднощі доступу до окупованих територій і обмежені ресурси суду. У статті наголошується, що ефективне розслідування цих злочинів є ключовим для забезпечення справедливості, відновлення міжнародного права та формування міжнародного прецеденту щодо злочинів проти людяності в сучасному конфлікті.

Актуальні проблеми визначення юрисдикції спорів, стороною в яких є платник подат- ків, стосовно якого порушено справу про банкрутство

О. О. Мельников — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується важливість правильного визначення юрисдикції суду, який уповноважений розглядати відповідну категорію спорів для дотримання принципу верховенства права. Приділено увагу праву на справедливий суд, а також праву на ефективний засіб юридичного захисту, які закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Досліджено актуальну судову практику, якою порушено питання щодо наявної правової колізії між господарськими й адміністративними судами під час розгляду справ позовного провадження в межах справи про банкрутство, у якій сторона оскаржує рішення та/або бездіяльність податкового органу. Зокрема, особливу увагу приділено проблемі розмежування юрисдикції спорів, стороною яких є платник податків, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Також автор приділив увагу актуальним законопроєктам, які розглядаються Верховною Радою України та покликані врегулювати актуальні спірні питання.

Цифрові інновації в системі правосуддя

О. І. Мусій — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються сучасні цифрові інновації, які застосовуються в системах правосуддя на національному та міжнародному рівнях. Авторка аналізує передовий досвід країн, зокрема Естонії та Великої Британії, які успішно впровадили цифрові технології у свої правові системи. Особливу увагу приділено електронним платформам для подання позовів, відеоконференціям у судових процесах і використанню штучного інтелекту для автоматизації рутинних завдань. Розглянуто український досвід, зокрема систему «Електронний суд» та Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС). Стаття акцентує увагу на позитивному впливі діджиталізації: підвищенні прозорості, доступності правосуддя й оптимізації судових процесів. Разом із тим зазначаються виклики, а саме забезпечення кібербезпеки, фінансування цифрових проєктів і підвищення цифрової грамотності. У підсумку зроблено висновок, що цифрові технології мають значний потенціал для реформування судових систем і для досягнення цього Україна повинна продовжувати інтегрувати інноваційні підходи.

Поняття «склад квазікримінального правопорушення»

О. Г. Скарбарчук — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізується концепція квазікримінального правопорушення, яка була впроваджена в Україні після ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики» у 2014 році. Це явище, хоч і залишається поза увагою наукової спільноти, викликає багато дискусій стосовно його правової природи. У дослідженні пропонується визначення поняття «квазікримінальне правопорушення» як порушення, яке пов’язане з юридичною відповідальністю юридичних осіб за дії їхніх уповноважених осіб. Автор розглядає особливості складу таких правопорушень, зокрема об’єктивні та суб’єктивні ознаки, а також мотиви та цілі таких дій. У статті представлено три основні категорії квазікримінальних правопорушень залежно від типу дій уповноважених осіб. Окрема увага приділяється аналізу того, як об’єкт і об’єктивна сторона квазікримінального правопорушення трансформуються у випадках, коли злочин учиняється від імені та в інтересах юридичної особи. Робота має на меті сприяти подальшим дослідженням у сфері відповідальності юридичних осіб за кримінальні та квазікримінальні правопорушення.

Генеза статусу засудженого часів Австро-Угорщини та Української Народної Респу- бліки

Л. Я. Стрельбіцька — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу еволюції статусу засудженого в різні історичні періоди, зокрема за часів Австро-Угорської імперії та Української Народної Республіки (УНР). У дослідженні розглядаються особливості кримінально-процесуального законодавства Австрії, його застосування на території Галичини, а також правовий статус засуджених у контексті соціально-політичних умов. Описано ключові етапи розвитку австрійського кримінального процесу, включно із запровадженням Кодексу 1873 року, який діяв і в Галичині. Автор акцентує увагу на специфіці виконання покарань, зокрема смертної кари, і дискримінаційних підходах до засуджених різного етнічного походження. У період існування УНР також відзначається низка особливостей у правовому регулюванні статусу засуджених. Центральна Рада, уряд Скоропадського та Директорія приймали нормативно-правові акти, які переважно не діяли через часті зміни влади й військово-політичну нестабільність. Автор аналізує вплив тимчасових інструкцій, а саме «Інструкції військовому революційному суду» та закону «Про надзвичайні військові суди», на становище засуджених і особливості судового процесу. Стаття показує, як статус засудженого формувався під впливом правових, політичних та соціальних чинників у різні історичні епохи, демонструючи їх вплив на сучасне розуміння прав і обов’язків цієї категорії осіб.

Господарський суд як суб’єкт збирання доказів

Б. В. Шабаровський — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується роль господарського суду як суб’єкта збирання доказів у межах господарського процесуального законодавства України. Актуальність теми зумовлена необхідністю узгодження принципів змагальності сторін і диспозитивності з повноваженнями суду щодо збору доказів. Автор аналізує відповідні норми Господарського процесуального кодексу України (ГПК) та судову практику, наголошуючи на тому, що загальне правило зобов’язує сторони подавати докази, на які вони посилаються як на обґрунтування своїх вимог чи заперечень. Водночас у визначених випадках, передбачених ГПК, суд має право або навіть обов’язок втручатися у процес збирання доказів. Особливу увагу приділено положенням, які дозволяють суду витребувати докази з власної ініціативи, якщо є сумніви щодо добросовісності сторін, а також призначати експертизи для з’ясування важливих обставин. Наведено приклади з судової практики, що демонструють застосування цих повноважень. Окремо розглянуто питання використання судових доручень, огляду вебсторінок та інших засобів забезпечення доказів. Автор робить висновок, що суд, зберігаючи неупередженість, водночас відіграє активну роль у забезпеченні належного рівня доказування, особливо у складних і спірних справах. Цей підхід дає змогу забезпечити баланс між принципами диспозитивності та змагальності, сприяючи справедливому розгляду господарських спорів.

Забезпечення права на доступ до правосуддя в умовах диджиталізації цивільного судо- чинства

О. Ф. Шминдрук, Ю. С. Балагур — Tue, 07 Jan 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу практичних проблем, що виникають у процесі впровадження електронних технологій у цивільному судочинстві, з метою забезпечення доступу громадян до правосуддя. Встановлено, що впровадження електронних систем оброблення інформації в цивільному судочинстві є необхідним кроком у розвитку правосуддя та забезпеченні доступу до справедливого судочинства для всіх громадян, особливо в умовах криз, як-от пандемія та воєнний стан. У статті розглянуто нововведення, пов’язані з упровадженням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) та «Електронного суду», визначено додаткові можливості системи для учасників судового процесу, а також їхній вплив на доступ до правосуддя та справедливість судового процесу. Особлива увага приділяється аналізу судової практики, зокрема вітчизняної та практики Європейського суду з прав людини. Зроблено висновок, що цифровізація цивільного судочинства є доданою вартістю до традиційної системи доступу до правосуддя, а технічні проблеми не можуть впливати на реалізацію прав громадян на доступ до суду та справедливий судовий процес. Суди повинні забезпечити гнучкі процедури, які мають ураховувати різні технічні обмеження та забезпечувати доступ до правосуддя для всіх громадян. Досліджено практичні аспекти використання цифрових технологій у повідомленні учасників справи про судовий процес і його результати та застосування відеоконференції. На основі судової практики проаналізовано помилки, яких припускаються суди під час застосування електронних засобів повідомлення учасників. Зроблено висновок, що диджиталізація цивільного судочинства відкриває нові можливості для забезпечення справедливого судового процесу, проте водночас створює виклики, які потребують своєчасного та системного вирішення.