Господарський суд як суб’єкт збирання доказів

Анотація

У статті досліджується роль господарського суду як суб’єкта збирання доказів у межах господарського процесуального законодавства України. Актуальність теми зумовлена необхідністю узгодження принципів змагальності сторін і диспозитивності з повноваженнями суду щодо збору доказів. Автор аналізує відповідні норми Господарського процесуального кодексу України (ГПК) та судову практику, наголошуючи на тому, що загальне правило зобов’язує сторони подавати докази, на які вони посилаються як на обґрунтування своїх вимог чи заперечень. Водночас у визначених випадках, передбачених ГПК, суд має право або навіть обов’язок втручатися у процес збирання доказів. Особливу увагу приділено положенням, які дозволяють суду витребувати докази з власної ініціативи, якщо є сумніви щодо добросовісності сторін, а також призначати експертизи для з’ясування важливих обставин. Наведено приклади з судової практики, що демонструють застосування цих повноважень. Окремо розглянуто питання використання судових доручень, огляду вебсторінок та інших засобів забезпечення доказів. Автор робить висновок, що суд, зберігаючи неупередженість, водночас відіграє активну роль у забезпеченні належного рівня доказування, особливо у складних і спірних справах. Цей підхід дає змогу забезпечити баланс між принципами диспозитивності та змагальності, сприяючи справедливому розгляду господарських спорів.